ОЛЯ: Утро 5-го дня пребывания на турецкой земле все провели по-разному – желающие сходили на уже знакомое место встретили рассвет, другие отоспались. В этот день   неторопясь позавтракали и снова в море. Через несколько часов мы зашли в красивую лагуну Олюдениз (местные называют его мёртвым морем). Это национальный парк с красивыми растениями, ухоженными дорожками внутри которого есть более тёплая лужица. Ночёвка была на якоре возле национального парка.

ОЛЕКСА: Вранці частина екіпажу пішла на гору зустрічати схід сонця, інша частина висипалася. Поки готували сніданок вийшов в інтернет за погодою. Прогноз на найближчі дні невтішний – суцільний штиль. Вийшовши на середину затоки Фетхіє ми дійсно опинилися посеред нерухомої води. Чоловіча частина команди розважалася купанням, жіноча – засмагою. Так і гаяли час, яж поки пообід не з’явився спершу ледь відчутний, а потім й більш-менш стійкий бриз. Кілька годин до темряви вистачило, щоб дістатися Олюденіз (місцевого Мертвого моря), кинути кітву та двома заїздами дінгі відвезти зацікавлених на дослідження місцевості. За одностайною думкою дослідників місце виявилося попсовим та нецікавим. А от парапланерісти, які немов спілі плоди сипалися купками та поодинці з сусідньої гори, розважали нас до самого заходу сонця.

ОЛЯ: Шестой день - уже никто никуда не торопился, утром все хорошо выспались и устроили купания (или умывания) в Средиземном море. Нельзя сказать, что море было тёплым, но точно можно отметить, что оно было чистое, прозрачное и глубокое. До берега  10 метров, а приборы показывают глубину 40 метров. В этот день был штиль, поэтому шли на моторе и очень скоро попали в фантастическое место под названием Долина бабочек. Оно было похоже на рекламу баунти. С моря был виден пляж с пальмами, далее он уходил в каньон и упирался в огромный водопад.(фото) С помощью Тузика (нашей моторной лодки) наша команда высадилась на берег и сразу нашла себе кучу развлечений. Для начала мы встретили странный агрегат, который не смогли обойти стороной. Потом прогулялись по узкому каньону на водопад, желающие пробежали по горной тропе в высокогорную деревню, которую хорошо видно с берега. Очень не хотелось покидать это место, но нас впереди ждало ещё много интересного. Сделали несколько честных попыток пойти под парусами, но в этот день было не судьба. К вечеру наше внимание привлёк небольшой островок с романтическими развалинами и множеством живущих на нём кроликов. Да-да, именно кроликов! Их хозяином оказался турок, хозяин ближайщего ресторана. И стоило нам только высадиться на острове, как он тут-же примчался на моторке и ходил следом, чтобы нам не вздумалось отужинать кролятиной. Обследовав остров, мы отправились на якорную стоянку в его ресторан с длинным и непонятным названием Караджа-Орен. Нас сразу покорил концептуальный вид этого ресторана и сопровождающий репертуар Боба Марли. Да, собственно, и растаманский внешний вид красивого турка говорил сам за себя. Это заведение было очень непохоже на все предыдущие и всё такой-же гостеприимный приём. Такому обхождению стоит поучиться! После вкусного ужина нас отвезли на нашу яхту (такой местный обычай).

ОЛЕКСА: Втягнувшись у неспішний ритм подорожі ранок почали з урочистого поїдання кавуна. Покупалися, позасмагали. Ніякого сенсу поспішати не було, тому що до наступної цікавої нам бухти лише кілька миль. Тож опівдні причвалали на моторі в Долину Метеликів – вражаючий розмірами каньон, що висуває свої урвища просто в море. Також як і вчора в два заходи дінгі народ відправився на дослідження невідомих просторів. Метеликів не знайшли, мабуть ще не сезон. Замість того піднялися до вражаючого висотою та красою водоспада. Дехто навіть пройшов крізь нього та скупався. Дочекавшись повернення, я теж зійшов на берег, де влаштували обідній перекус. На пляжі обладнаний кемпінг і навіть існує дайв-центр. В сезон тут, здається, людно. Мене ж особливо вразив старий іржавий трактор геніальної конструкції, розмальований квіточками. Долина Метеликів місце напрочуд затишне, але відкрита з заходу бухта вкупі з ненадійним піщаним дном не надихала на ночівлю тут, незважаючи навіть на сприятливий прогноз вітрів з інших напрямків. Тому я вирішив пересунутися на ніч до острову Гемілер, що розташований неподалік та відомий своїми середньовічними руїнами. Знову надвечір з’явився вітер і дозволив походити під вітрилами. Ще здалека над низькою частиною острова в бінокль роздивився частокіл щогл немов у марині. Стало зрозуміло, що сподіватися на простір та самотність там не доводиться. Тим часом ми наблизилися до іншого острову на якому, немов на долоні, красувалися дуже мальовничі руїни фортеці. Всі крім мене рушили на дінгі досліджувати залишки, я залишився на човні дрейфувати неподалік та розважатися спостереженнями в бінокль. Мою увагу привернула моторка, що стрімко стартанула від якоїсь чудернацької халупи неподалік на півострові в наш бік. Наблизившись, вона невернула кількі кіл навкруги острова та висадила на берег одного чоловіка, котрий чимдуж побіг до наших. Я був неабияк зацікавлений тим, що відбувається. Виявилося, що це хазяїн автентичного рибальського ресторанчику, який я прийняв за халупу. Він приїхав придивитися за кролями, яких розводить на волі на острові, щоб туристи їх випадково не поцупили. Заодно ми отримали наполегливу пропозицію завітати до його на вечерю, що і було зроблено. Одночасно вирішилося й питання стоянки на ніч.

<- На початок      Продовження ->