СТАТТІ

Категорії каталогу

MOTORCYCLE TOURS / МОТОТУРИ [2]
ЕНДУРО [13]
Все, що пов'язано з позашляховими мотоциклами та змаганнями
ПОДОРОЖІ [30]
Тривалі мотоподорожі
МОТОКРАЄЗНАВСТВО [5]
Місця, варті уваги мототуриста
МОЇ МОТОЦИКЛИ [3]
Honda XR400R та Honda XL250 Degree-2
ЯХТИНГ В ТУРЕЧЧИНІ / ЯХТИНГ В ТУРЦИИ [0]
Ми пройдемо там, де ви ще ніколи не були! Ви зрозумієте, яка величезна різниця між Туреччиною отельною та Туреччиною яхтенною!
Головна » Статті » ПОДОРОЖІ

ПІВЛІТРА-2011

Попри ліберальність цьогорічного Доцент-Трофі для мене питання формату не стояло – їду ПО ПІЦЦОТ! З маршрутом, щоправда, виникали певні складнощі. Можна було їхати вздовж Сіверського Донця, а потім вздовж Самари. Можна – вздовж Ворскли до її злиття з Дніпром. Але обидва варіанти були знайомі та неодноразово їзджені, що не надихало. Раптом отримав пропозицію від Вілена та Джаггера катнути ПО ПІЦЦОТ в Криму. А чому б і ні? Давно мене не заносило в Крим. Тому з радістю відгукнувся на цю чудову пропозицію.

Хлопці стартанули на день раніше за мене, тому прийшлося наздоганяти. Лаштувався виїхати о шостій ранку. Але, як завжди, забарився зі зборами й виїхав вже опівдні. Тому поспішав – 500 асфальтових км промайнули на одному диханні з двома короткими зупинками на прогулянку до вітру та на заправку. На Арабатці нарешті покинув асфальт та почав відрахування залікових 500 км. Залишивши останнє село газанув по пляжу. Коли в обох напрямках зникли люди, машини та намети став на ночівлю.




З ранку в голові вмикнувся тумблер „ралі-рейд”. Намотуючи на задню ступицю леску від знаряддь нечислених рибалок пролетів залишок коси. Пригальмував в Ак-Монайських каменоломнях для фотосесії й невдовзі берегом докушпилив до Казантипу.


Залишки причалу Ак-Монайських каменоломен


В Щолкіно наломало зупинятись на заправку, про що згодом пожалкував. Хоча бак на XR-ці великий, але ж останній раз заправлявся я ще в Василівці. Час був ранішній, поспішати ніякої потреби, тому дослідив весь Казантипський півострів.




Казантип, бухта с природним волноломом


Враження від чудової природи псують густо розташовані бурові вишки. Дивно, але ж тут начебто заповідник.

Далі – знов пляжі. Спінінги в один бік, рибалки в інший, леска на ступицю, незлі тихі слова в спину. Звістно падлюка, але я півтора місяці не їздив на мотоциклі через вправи в мореплавстві. Тому вирішив не стримувати себе. Ну и знову ж таки – треба інколи підтримувати переконання широкого загалу, що мотоциклісти під...си :)

Опівдні нарешті опинився в точці призначення, де на мене чекало товариство. Зустріч стрімко відсвяткували заздалегіть придбаними для цього білим сухим з сиром. Залишок для провели в позі зірки на пляжі та в вивченні залишків давньогрецьких фазенд неподалік уподобаної бухти.








Наступного дня чкурнули в радіальний продубас ні без чого в повному складі, залишивши табір без нагляду. На бетонній злітно-посадочній смузі покинутого аеродрому перевірили максималку. На руліжній доріжці стали свідками дрег-заїзду зернозбиральних комбайнів.






На старт. Увага. Марш!





На цей час я майже висох, а як виявилося заправки на Керченському півострові трапляються рідко. На моє щастя Вілен знав, в які ворота подрібно грюкати в селі Чистопілля. На „заправці” бензин виявився розфасованим в 1-2 літрові пластикові пляшки від напоїв, ймовірно для потреб місцевих скутерістів. Тож ми зробили діду неабияку касу, заливши кожен по 10 літрів і знищивши вщент всі стратегічні запаси місцевої мототехніки на тиждень вперед.





Для такої екзотичної заправки їхати в Марокко не обовязково. Степового Криму буде достатньо


Потім неквапливо вивчали незчислені бухточки Азовського узбережжя в пошуках пригод. Незважаючи на старанність, халепи цього разу нас чомусь оминули, тому вечір довелося коротати біля вогнища під коньяк у супроводі коричневої отрути американського походження.








Зачаровуюче видовище


Наступного дня мене вдруге в житті охопив пляжний настрій. Зявилося бажання залишитись в нашій затишній бухті тижні на два, нічого не робити й викинути з голови геть всі думки. Але ж на нас чекаюсь на фініші ПО ПІЦЦОТ, тому зусиллям волі ми підняли дупи з піску, хутко зібрали мотлох та вирушили докатувати кілометри, що залишались до необхідних 500.Спілкування з продавщицями в найближчому сільпо повернуло загублений було тонус.




Їхали переважно степними грунтовками. Цього року дуже помітно, що у людей не вистачає грошей на бензин – колії в полях та степах ледве накатані. А інколи доводиться відчутно напруджуватися в пошуках раптом зниклої стежки. В цих умовах, коли все поросло травою по коліно а то й в пояс, гнати вкрай небезпечно. В разі появи невидимої колії падіння неминуче і раптове, а тому вкрай небезпечне. Всі знайомі ендуристи, що ламалися останні пару років, травмувалися саме в таких умовах. Тому перестраховувались, особливо не гнали поки не потрапляли на гарний накат. Тим не менш примудрилися знайти і багнюку в солончаку. Ближче до моря зявились мальовничі лимани.








А вже неподалік Керчі виявили монументальні залишки німецьких берегових батарей. Вони розташовані з тильного боку прибережних пагорбів, тому з моря не проглядаються. Зупинились на березі Керченської протоки. На рейді – сила силенна кораблів, на обрії видно берег Тамані та та сама Тузла.





- Прикрий, братику.  - Авжеж прикрию




Від Киз-Аульського маяку закортіло прохватити пляжем. Тут таки й дочекалися на халепу. Джаггер як завзятий фотограф мусив зупинитися біля дохлого дельфіну, аби його зафотати. Після цього необачного вчинку його важелезний БМВ на асфальтовій гумі відмовився рухатись вперед. Замість цього він зайнявся фортифікаційним обладнанням пляжу, риючи траншеї, подекуди з окопами повного профілю. Внаслідок ми згаяли не менше години, з допомогою пляжників вправляючись в бодібілдінгу мало не з півкілометра.









Тягнемо-потягнемо


Тягнемо-потягнемо


Тягнемо-потягнемо

Відхекались, підїхали до кордонів заповіднику Опук. В наслідок вправно проведених Джаггером дипломатичних дій та куплених за 45 гривень з рила квитків ми отримали індульгенцію їздити на мотоциклах де нам заманеться, псувати заповідний трав'яний покрив та відволікати від продовження роду популяцію супермегаексклюзивних красножопих зябликів ревом прямотоків. Тож перш за все вдерлися на вершину гори Опук. Вражаюче видовище, що тут казати.










Потім дослідили місцеві каменоломні. Звідти спустилися на джерело, збудоване ще давніми греками. Щоправда особисто я був дуже розчарований. Був тут років 15 тому і добре памятаю старовинну кладку колодязя з дикого каміння. Наразі ж вся ця краса замурована огидного вигляду бетонною брилою з якої стирчить іржава залізна труба. Дуже прикро таке бачити.















Нарешті спустилися на берег моря там, де колись був порт античного міста Кіммерік. Джаггер одразу почав полювати на крабів, яких тут сила силенна. На жаль нам бракувало часу, тому мусили поспішати – ночівля була запланована на Арабатській стрілці.










Накат вздовж моря привів нас на територію військового полігону, що належить чомусь російській армії. Пару десятків кілометрів занедбана асфальтова доріжка час від часу проходила повз покинуті будинки та відверті руїни. Обабіч – переважно нетронутий степ. І повна відсутність людей. Атмосфера нагадувала чи то Сталкер, чи Мед Макса. Лише на виїзді зіткнулися з вартовим на шлагбаумі, який, тим не менш, без проблем та запитань нас випустив.



Можна сбрехати що ми були в Монголії :)


З останніми променями сонця поповнили запаси їжі та поспілкувалися з черговими чарівницями-продавщицями. Хутко вкотившись на Арабатку поквапились знайти місце для табору. Вечеряти довелося мало не в смузі прибою – лише тут суттєво рідшали щільні хмари комарів, що одразу взяли в полон намети з мотоциклами. З шумом моря, писком комарів ззовні та пивом спалося навпрочуд гарно.









З ранку небо погрозливо затягнуло. Фінальну частину Арабатки промчали на одному диханні скориставшись тим, що кожен тут має змогу вибирати свою колію, а не кушпилити колонною.






Весь асфальтовий шлях до Дніпропетровська ми наздоганяли дощ. Він рятувався від нас втечею, залишаючи мокрі узбіччя та інколи й дорогу. Але жодної каплі на нас так і не впало. Ну а що було далі – то окрема історія.


Світлини переважно Джаггера та трошки моїх

Категорія: ПОДОРОЖІ | Додав: olexarider (13.09.2011)
Переглядів: 551 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]