СТАТТІ

Категорії каталогу

MOTORCYCLE TOURS / МОТОТУРИ [2]
ЕНДУРО [13]
Все, що пов'язано з позашляховими мотоциклами та змаганнями
ПОДОРОЖІ [30]
Тривалі мотоподорожі
МОТОКРАЄЗНАВСТВО [5]
Місця, варті уваги мототуриста
МОЇ МОТОЦИКЛИ [3]
Honda XR400R та Honda XL250 Degree-2
ЯХТИНГ В ТУРЕЧЧИНІ / ЯХТИНГ В ТУРЦИИ [0]
Ми пройдемо там, де ви ще ніколи не були! Ви зрозумієте, яка величезна різниця між Туреччиною отельною та Туреччиною яхтенною!
Головна » Статті » ПОДОРОЖІ

На РУСИЧІ через половину Індійського океану

Ступивши на борт „Русича” абсолютно суходольною людиною, я зійшов з нього моряком. Звичайно, початкового рівня. Тим не менш не кожний моряк-професіонал може сказати, що перетнув половину Індійського океану під єдиним прямим вітрилом.

Час для подорожі був обраний не випадково – саме в травні літній мусон, що дме з південно-західного напрямку, забезпечує безпроблемний перехід з заходу на схід. Завдяки постійному вітру нам не довелося познайомитись з технікою ходіння в лавірувуння. Але стернування та перелаштування вітрила були опановані цілком задовільно. На щастя всі прояви морської хвороби мене оминули, що дозволило одразу влитися в колектив та приступити до виконання своїх обовязків.

Нам дуже пощастило з командою. Всі як один дуже цікаві особистості, що різними шляхами опинилися на борті „Русича”. Під час бесід в години дозвілля довелося пізнати багато нового з різних галузей, над чим варто буде міркувати ще довго. Старожили „Русича” ствержують, що такої злагоди в колективі як під час нашого етапу на борту лодії ще не було. Жодних міжособистих непорозумінь та тертя помічено не було.

Ця мандрівка аж ніяк не була романтичною прогулянкою. Перш за все це звичайна чоловіча робота, що вимагає порозуміння з напарниками, дисципліни, сили, а також повного включення в процеси, що відбуваються. А ще не так вже й рідко трапляються випадки, коли доля судна та екіпажу залежить від вірності рішення, яке мусить миттєво прийняти звичайний стерновий, навіть не капітан і не старший вахти. Величезна відповідальність - стернувати при 7-бальному хвилюванні. Траекторія пролягає буквально по лезу бритви. Шестиметрові хвилі мусять приходити точно в корму. Водночас треба тримати вітер. Помилка – і вітрило буде миттєво пошматоване, корабель підставить борт під хвилю – і все.

Окрім єдності мети екіпаж згуртовувало також протистояння стихїї. Мабуть лише у відкритому океані та хіба що в пустелі ми, сучасні люди, які виховані в переконанні що ми є „царями природи”, можемо відчути свою нікчемність перед силами стихії. Але саме це відчуття є вагомим приводом знайти в собі внутрішню силу для протистояння. Її має кожний з нас, але „теплична” більшість ніколи навіть не здогадається про її наявність.

Особисто я більш за все полюбив нічні вахти. Прогнозування маневрів зустрічних та попутних суден вночі досить непроста задача і відчуття „тут і тепер” неабияк загострене. А в безпечні хвилини можна помилуватися кільватерними струменями, що світяться. Вражають струмені, які залишають за собою зграї дельфінів. Наче клубок змій, вони многоразово перетинаються та знову розбігаються. А ще місяць в пяти градусах на північ від екватору висить рогами до гори, неабияке видовище. Під час нічних вахт досить небезпечно пересуватися по судну, особливо по слизькій палубі під час дощу. Але рятувальними жилетами ми майже не користувалися. Капітан якось розповів, що шансів знайти вночі людину, що випала за борт немає. Також статистика свідчить, що потерпілих з інших кораблів також майже ніколи не знаходять. Тому ми прийняли свідоме рішення не користуватися рятувальними засобами – якщо не пощастить краще одразу піти на дно, ніж бовтатися на воді, повільно помираючи від спраги та сонячних опіків.

Назавжди запамяталася остання нічна вахта. Малакська протока – друге по небезпечності місце на землі стосовно піратської загрози. Ще ввечорі настав штиль, тому парус зрубили і йдемо на двигуні. Основний генератор вийшов з ладу незабаром після виходу зі Шрі-Ланки. Нещодавно зламався резервний, на щастя акумулятор встигли зарядити. Глушити двигун не можна – ще раз стартер його не прокрутить. За для економії енергії вимкнене все зайве – вогні, штатний ГПС, електричні помпи. Стає в нагоді мій кишеньковий ГПС. Допомагаю капітану як штурман, адже ніхто крім мене не знає як з ним вправлятися. Йде страшенна злива, обібіч на невеликій відстані час від часу бють блискавки. Тим не менш трафік досить напруджений і настає час, коли наша невидимість з лівого борту стає дуже небезпечною. Вчасно згадую, що мій налобний ліхтарик має яскраві червоні діоди та привязую його на борт. Нас побачили, розминаємося без пригод. Кораблю дісталося в океані, він приймає десятки літрів забортної води щохвилини. Тому вахтенні, вільні від стернування майже постійно відкачують воду ручними помпами. Капітан не має потреби давати команди – взаєморозуміння та злагода в діях відбувається без слів. А з першими променями сонця на обрії встають перші острови малайського архіпелагу Лангкаві. Мабуть ніколи дотоді я не відчував так гостро справжність буття.

Щиро дякую Борису Філатову (Доценту), завдяки фінансовій підтримці якого я отримав змогу прийняти участь в цій експедиції. Це, безперечно, найкраща пригода в моєму житті!












Більше світлин можна переглянути тут: http://olexarider.ucoz.ua/photo/na_quot_rusichi_quot_cherez_indijskij_okean/34

Категорія: ПОДОРОЖІ | Додав: olexarider (19.07.2011)
Переглядів: 893 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 1
1  

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]