СТАТТІ

Категорії каталогу

MOTORCYCLE TOURS / МОТОТУРИ [2]
ЕНДУРО [13]
Все, що пов'язано з позашляховими мотоциклами та змаганнями
ПОДОРОЖІ [30]
Тривалі мотоподорожі
МОТОКРАЄЗНАВСТВО [5]
Місця, варті уваги мототуриста
МОЇ МОТОЦИКЛИ [3]
Honda XR400R та Honda XL250 Degree-2
ЯХТИНГ В ТУРЕЧЧИНІ / ЯХТИНГ В ТУРЦИИ [0]
Ми пройдемо там, де ви ще ніколи не були! Ви зрозумієте, яка величезна різниця між Туреччиною отельною та Туреччиною яхтенною!
Головна » Статті » ПОДОРОЖІ

991, або маленька Велика подорож 2009: Ворскла — Черкащина. Частина 1

Яскраві спогади про „ПО ПІЦЦОТ” не давали спокою ще 2 місяці. Тому ніяких вагань що до варіантів проведення відпустки я не мав. Адже в звязку з клятою кризою коштів на далеку тривалу подорож не вистачало, а кращого способу недалекої подорожі відтепер не уявляю.

Збори тривали недовго. Після деяких вагань (оборотний бік володіння двома мотоциклами) вибір зупинив на старому вірному поні Degree попри те, що певну турботу викликали звуки, які почала видавати помпа охолодження. Я їхав подорожувати, а не гнати, тому переваги XR400 залишались не актуальними, а от дігріковий комфорт, економічність та можливість живити електронні прилади від акумулятора стали в нагоді.

Попередній план виглядав так: почати добре розвіданою та мало не на память вивченою першою ділянкою ПО ПІЦЦОТ вздовж Мерли та Ворскли. Далі продовжити пересування вздовж Ворскли аж до її гирла та Світлогірська. Потім переїхати Дніпро в Кременчуці та в напрямку з півдня на північ дослідити Правобережжя від Світловодська до Каніва. Далі, якщо буде настрій продовжувати, розглядались варіанти дослідження Полісся та Чернігівщини.

Крім паперових мап я мав з собою ГПС давно вийшовшої з моди моделі Магелан Експлоріст 210. Він підтримує досить схематичну картографію (відображує населені пункти, шляхи та річки), але для впевненого ориєнтування на ходу, без порівняння з мапою, цього недостатньо. Тому я заздалегідь, з допомогою програми ОзіЕксплорер та сканів радянських військових мап, підготував набори точок-ориєнтирів (як то роздоріжжя лісових доріг наприклад), якими маркував гіпотетично ідеальний для себе маршрут. Власне ця метода була винайдена під час підготовки до ПО ПІЦЦОТ, і цього разу вона спрацювала також відмінно. Інколи, коли доводилося корегувати на ходу кабінетний маршрут, ставала в нагоді паперова мапа, закріплена на кермі.

Зважаючи на пересування переважно грунтовками була взута кросова гума. Але на випадок вимушених тривалих перегонів асфальтом або термінового повернення додому (з помпи охолодження інколи лунав скрегіт розваленого підшипника) була взята й універсальна задня покришка.

 

День перший, 250 км

Зі старту був взятий дуже бадьорий темп, і пообід була пройдена перша стоянка ПО ПІЦЦОТ на Ворсклі, починалася terra incognita. Щоправда відмін від попередньої ділянки, за виключенням об’їзду асфальтом Полтави, було небагато: ті ж самі піщані доріжки переважно сосняками та інколи луками.




Єдина пригода спіткала під вечір, коли через село Пристанційне намагався дістатися Ворскли. Залізничний переїзд був розібраний на ремонт. Довелося штурмувати колію пішохідним переходом на станції. Гепнувшись на рейки з висоти в півметра, я не залишив собі вибору – навпроти височила перешкода такої ж висоти. З переляку „сходинка” була взята, до того ж чисто, без удару рамою, що дуже здивувало: адже кліренс навіть незавантаженого Горбоконика становить лише 240 мм.

По дорозі до річки трапився місток, що частково перетворившийся на порох,  через потічок, від назви якого — Тагамлик — повіяло терпким печенізько-половецьким присмаком.




Не менш чудовий місток був і через Ворсклу, але мені на той берег не потрібно.



Перша в подорожі ночівля відбулася на березі чарівної Ворскли.

 

День другий, 124 км

Хоча попередній план був проїхати вздовж Великого болота, яке інтригувало своєю назвою та виглядом на мапі, на той бік залізничної колії вирішив не повертатися. Не надихало вдруге стрибати по півметровим бордюрам на завантаженому мотоциклі без особливої потреби, тому попрямував вздовж Ворскли.

Простір лук перемежався сосновими лісами — моє улюблене середовище. Тому ставши „на ручку” майже без зупинок півдня отримував насолоду від шума вітру в вухах. Ще раз довелося переїхати Тагамлик, не менш мальовничим містком.




Інколи доводилося блукати  в пошуках вірного шляху – приблизний маршрут, забитий в ГПС по застарілим генштабівським мапам, час від часу давав збій: то позначена на мапі стежка виявлялась давно покинутою та порослою густим чагарником, то навпаки я потрапляв на дорогу, яка на мапі не позначена. Втім, часу на це гаялося небагато.



Іноді траплялись незначні засідки. Одного разу довелося кілька кілометрів вздовж Ворскли долати звірячою стежкою, тому що захопленний їздою вчасно не помітив, що власне дорога закінчилася, а розвертатися там було вкрай складно та нецікаво. Або от ще трапився місток з незакріпленими дошками, які звичайно розлетілись після мого проїзду.



Дивовижна Ворскла не тільки дарувала чудові краєвиди мало не на кожному повороті, а й своєю кришталево чистою водою заманювала на числені перекупи, тим більш що людей не берегах була повна відсутність.




Останні кілометри лівим берегом Ворскли зненацька явили собою справжню піщану пустелю, щоправда нещодавно зорану. Навдивовиж схоже на Сірію, навіть пилові  вихорі в наявності.



На правому березі Ворскли я опинився зарано, серед дня. До місця ночівлі під Світлогірськом залишалось пару десятків кілометрів шляхом, тож одразу за мостом я звернув шукати пригод на кручі, сподіваючись згаяти з користю тут пару зайвих годин. Насолодившись фантастичним підйомом та не менш фантастичним краєвидом, що відкривається зверху на Ворсклу, я потрапив в яругу, в якій нещодавно палили траву.



Апокаліптичне видовище не викликало особливого захвату, а коли видерся нагору то й взагалі сторопів: серед згарища в чистому полі стирчали горбки могил та кілька доглянутих пам’ятників старого цвинтаря. Ймовірно колись тут було село, але зараз навіть сліду від нього не лишилося.




Вражений цим видовищем покушпилив далі ледь помітною стежкою в ярузі, аж поки не вискочив на асфальт неподалік Світлогірська.

Прибуття ж на місце фінального табору ПО ПІЦЦОТ остаточно доконало мою чуттєву психіку: місце, де два місяця тому був райський куточок, було спотворене немов тунгуським метеоритом: більшість сосен були або вирвані з коренем, або переламані немов сірники на висоті 3—5 м над землею. При цьому зламані верхівки лежали в одному напрямку — від Дніпра. Здається, нещодавно тут пронісся потужний буревій.







Мало не годину шукав місце під табір, безпечне з точки зору можливого продовження катаклізму.







Тільки-но розташувався та почав готувати вечерю, як мою голову звалився „подарунок” у вигляді песика, що взявся незнамо відкіля.





Компанія кількамісячного дива, досконало закамуфльованого для цієї місцевості (не тільки міх, а й навіть ніс кольору опалої хвої!), сперше видалася   мені дотепною. Але варто було вкластися спати, як почалося: цуцик то починав гратися з розтяжками намету, то намагався через стіну дотягнутися до мене носом. Весь цей час до того ж він скиглив. Після години такого знущання я був змушений затягнути тваринку до намету та запхати до спальнику.



Цуцик миттєво заснув та нарешті дав мені спокій. Я же ще довго подумки реготав з себе. Сміх та й годі, у сорокарічному віці спати з живою м’якою іграшкою.

Категорія: ПОДОРОЖІ | Додав: olexarider (30.09.2009)
Переглядів: 1234 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 5.0/4 |
Всього коментарів: 3
2 ruTina  
0
Очень интересно, а эта встреча со щенком.. удивительная. А что было утром? Он ушёл или провожал Олексу?

3 olexarider  
0
Отримавши сніданок, він немов Будда улігся в затінку під кущем. І ні збори, ні від'їзд не порушили його медитації smile

1 Дмитрий  
0
Рассказ прекрасный, где продолжение, дальше по маршруту мимо моего дома должны были проехать..

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]