Четвертий рік я володію цим чудовим аппаратом. Піді мною він проїхав більше 40 тис. кілометрів. З його допомогою відбулися дві подорожі Україною та одна на Близький Схід. По місцевому ж на його долю випадають зазвичай тяжкі позадорожні випробування. Незважаючи на це, жодного разу мотоцикл не потребував більшої уваги, ніж поточне обслуговування та заміна витратників – здається, японці для внутрішнього ринку виробляли справжні шедеври! Насправді ж від природи Degree не є а ні мандрівником, а ні ендуро. Цей мотоцикл має досить екстремальну геометрію, якою певною мірою споріднений з триальними аппаратами – дуже коротка база та надто гостра колонка керма. Звістно, йому далеко до справжнього тріалу, але некваплива та технічно складна їзда – саме його стихія.

Як для мандрівника Degree перш за все вкрай не вистачає місткого баку. Але афтермакетової продукції на нього не виробляють (мінус внутрішньояпонського походження). А розварювати самому надто складно, якщо взагалі це можливо – потрібно вгадати кріплення „вух” радіатора та розширювального бачку. До справжнього ж ендуро він не дотягує через надто кволу ходову частину. Підвіски слабі, позбавлені регулювань та надто короткохідні для продубасів. Рама теж аж ніяк не взірець жорсткості. Тим не менш, я згоден вибачити майже всі його недоліки за виключенням єдиного – паперового повітряного фільтра дивної форми, яка виключає можливість його переробки на поролоновий.

Всі інші ж вади інколи стають чеснотами. Через ті ж самі кволі та короткохідні підвіски апарат має низький центр ваги, завдяки чому вельми непогано почувається на дорозі, а в лісних або гірських умовах на ньому можливо залізти в такі хащі, що не кожен і пішки піде. До того ж в складних умовах у нього з’являється ще одна перевага перед ендуро – мала висота по сідлу, завдяки чому навіть на крутому схилі або серед каміння завжди можна дотягнутися до землі.

Зважаючи на таке використання мотоциклу (одночасно і далекобійник і жорсткий позашляховик) і відбувалися вдосконалення. Через те, що для мене важливо було зберегти природжені якості Degree,  щоб надто його не перевантажувати (наприклад світлом), кардинальних доопрацювань я не робив. Тим не менш дещо вдосконалив свого Горбоконика на власний смак, гадаю, комусь ця інформація може стати в нагоді.

Захист гальмів від багна та піску це не моя заслуга, його встановив ще попередній японський власник. Чудодійні аксесуари для жорсткої позашляхової експлуатації! Тим часом, коли дехто зі знайомих примудряється за кілька виїздів вбити комплект колодок, Горбоконик проїхав в минулий сезон близько 15 тис. асфальтових кільметрів та не менше 3 офроудних і половина накладок ще жива! Диво пояснється тим, що завдяки захисту мінімізується втручання бруду, пилу та піску в роботу гальмівного механізму. І якщо захист передка працює по справжньому лише в багні по ступицю, то незахищеному задньому гальму завжди перепадає від переднього колеса, а також прямо на колодки сиплеться бруд та пісок зверху, з під заднього крила. Пластикова накладка на праве перо крім декоративної функції слугує для захисту анодованого покриття пір’я від ушкодження камінцями.

Багажна система – необхідна річ для туриста та для автономних позашляхових пригод. Задній багажник штатний, бокові виготовлені з допомогою мого друга Сергія Ткаченко. Зважаючи на скромне обладнання (лише сварка та болгарка та відсутність трубогибу) зроблені з 10мм прутку. Конструкція досить важка, але завдяки легкісті мотоцикла та низькому центру ваги це не принципово. На рамки навішуються торби власної конструкції, виготовлені з базарних китайських сумок. Хоч рішення досить сумнівне, тим не менш сумки сумлінно відпрацювати три роки інтенсивної експлуатації. За цей час вони стали нагадувати бойові торби гіппі, стільки латок їх вкрило. Слід зазначити перевагу м’якого багажу – висока ремонтоздатність. Ремкомплект займає мало місця і складається з нитки з голкою та клаптя старого рюкзака. Також бокові багажники виконують функцію дуг безпеки, захищаючи пластикові боковини при падіннях.

Захист рами слугує для збереження фарбового шару на нижніх вузлах рами, які швидко обтираються кросовими ботами при їзді стоячи, а саме так відбувається пересування по за асфальтом. Довелося трошки поворожити з шаблонами, але вийшло як на мій смак гарно. Як навмисно зверху в пластині на рамі, яка слугує для кріплення двигуна, існують не зайняті нічим отвори, для другого ж кріплення задіяні вакантні кріплення пасажирських підніжок.

Захист керма слугує для збереження важелів та пальців при контакті з деревами, гілками, а також при падіннях. Свого часу були куплені дуги no name, на них причеплені залишки рідних лопухів. Важелі довелося підрізати, але вони замкнуті в контурі дуги, тому це цілком безпечно. До речі, кермо – бюджетне Kyoto (Тайвань). Якщо у вас досі стоїть рідне – негайно міняйте його на будь яке дюралеве! Рідне кермо на хондівських ендуро – взірець знущання виробника над користувачем: стоячи з ним їздити неможливо.

Захист радіатору був виготовлений з дебелої металевої сітки після того, як кілька разів мало не пробив радіатор в чагарникових хащах. Тепер можна бути спокійним. Навіть якщо на шляху опиниться чималий дрючок, швидше капітулює пластиковий рідний захист, ніж обіймаюча його паяна з 2 мм дроту сітка.

Гніздо прикурювача необхідно в автономці, ближній чи дальній. Він нього живиться ГПС (тримач для нього знаходиться на перекладині керма ліворуч), він нього заряджається телефон. Поряд з гніздом - вимикач головного світла. Як в кожному внутрішньояпонці в Degree не передбачена можливість вимикати світло. Тим часом часто є можливість економити ресурс лампи, особливо це важливо в далеких мандрах. Пластина, звичайно, саморобна. Гніздо прикурювача ВАЗівське з автобазару, тумблер задіяний військовий радянських часів.

Ідею ручки для висмикування мотоцикла, що загруз піддивився в фільмі про Erzberg rodeo. Давно заздрив власникам XR250, частина яких обладнана сталевою ручкою, що кріпиться до траверси. Річ дуже корисна в офроуді, але за відсутності трубогибу малореальна в виготовленні. Аж раптом в фільмі побачив, що спортсмени, які лічать кожний грам,  для цього просто в’яжуть ремінці! Я підійшов до процесу відповідально. По перше, свою ручку я не прив’язав, а пришив капроновими нитками. По друге – зшив саме ручку, в яку запхана гумова смужка. Таким чином я піклуюсь про товарищів, щоб в разі потреби їм було комфортно тягнути Горбоконика з багна. Ремінець виготовлено з синтетичної стрічки, які застосовуються для лямок сумок та рюкзаків.