СТАТТІ
Категорії каталогу
MOTORCYCLE TOURS / МОТОТУРИ [2] |
ЕНДУРО
[13]
Все, що пов'язано з позашляховими мотоциклами та змаганнями
|
ПОДОРОЖІ
[30]
Тривалі мотоподорожі
|
МОТОКРАЄЗНАВСТВО
[5]
Місця, варті уваги мототуриста
|
МОЇ МОТОЦИКЛИ
[3]
Honda XR400R та Honda XL250 Degree-2
|
ЯХТИНГ В ТУРЕЧЧИНІ / ЯХТИНГ В ТУРЦИИ
[0]
Ми пройдемо там, де ви ще ніколи не були! Ви зрозумієте, яка величезна різниця між Туреччиною отельною та Туреччиною яхтенною!
|
Головна » Статті » ПОДОРОЖІ |
2 серпня, середа
Київ—Коростень— десь під Сарнами Київ. Прощання з Мірошем Траса Київ—Ковель Траса Київ—Ковель 3 серпня, четвер Сарни—Ковель—Шацькі озера Поруч з Сарнами нас таки завертають на об’їзд. Тут уже дайці. Спроба умовити на дозвіл їхати прямо закінчується перевіркою документів. Гак в 50 км, і ми таки в Сарнах. Сніданок на автовокзалі, і вперед. Перед Ковелем шматок (десь 20—30 км) щойно збудованого автобану. Все так рівно, що майже засинаю. На щастя, автобан швидко закінчується. Напевно, це була мрія байкерів, адже вони бажають один одному рівних шляхів. Мені ж вистачило 30 км цієї нудьги. Цікава дорога продовжується. Останній іспит в Ковелі — розтрощений міст з одностороннім рухом і кількакілометровою чергою вантажівок, і нарешті вказівник на Шацьк. Єдине, що ми знаємо про озера, — озеро Світязь найбільше. Півгодини — і ми на озері. Наша розгубленність не знала меж — ми побачили провінціальний Лас-Вегас, дуже схожий, з одного боку, на Старий Салтів і Безлюдівку (це популярні місця відпочинку харків’ян), з другого — на прибережне село десь у Криму. Майже на всіх парканах оголошення про здачу кімнат, всюди навколо дешеві забігалівки з фанери і рештків будматеріалів. Сказати, що моє розчарування не знало меж, — це нічого на сказати: те, що я побачив, виглядало, як концентрат того різновиду міщанського відпочинку, якого я взагалі не приймаю. Поки ми стояли з витягнутими обличчями, поруч зупинився джип з харківськими ж номерами, і його водій поцікавився, який біс нас сюди заніс. Ймовірно, йому теж це видовище нагадувало якусь Безлюдівку. Прямую до найближчої ригаловки, там сидить за кухлем пива досить інтелігентної зовнішності чоловік. В нього з’ясовую, що трохи далі, на озері Пісчаному існує наметове містечко львівського університету. Зупиняємося там. Наметове містечко досить велике, студіозуси, звісно, істоти галасливі. Багато авто, в яких відчинені всі двері і проходить цілодобове змагання по автозвуку. Какофонія ще та. Не дуже привабливо для стомлених мандрівників, але робити нічого, скоро ніч. Тут теж був дощ, дрова вогкі, на розведення вогнища і готування рису з тушонкою пішло майже дві години. Спати. 4 серпня, п’ятниця Шацькі озера—Жовква— Львів Вночі почалася злива. Вибіг з намету зачинити вентіляційні отвори і зімлів — майже все наметове містечко перетворилося на одну велетенську калюжу. Наш намет майже по поріжок у воді. Але ми таки не потонули, слава намету фірми Fjord Nansen! Весь ранок дощ то зупинявся, то починався знову. Нарешті, на початку другої години ми зібралися під дощем і з радістю вирушили в напрямку Львова, де нас вже чекали чергові родичі. Потім, уже у Львові, нам пояснили, що треба було їхати майже до білоруського кордону і там з півночі заїжджати на будь-яке озеро. Там начебто спокійно, безлюдно, гарна природа і можна насолоджуватися співом пташок, а не міксом різноманітної попси з потужністю в 100 децібел. Що ж, можливо, наступного року будемо мати нагоду перевірити цю інформацію. Дорога на Львів виявилася зовсім сільською, руху майже не було, ям вистачало, але нашому Горбоконику це байдуже. Здивували майже донбаські пейзажі поруч з Червоноградом: терикони, шахти, хмари пилу в повітрі. Вже наблизившись до Львова, завітали в Жовкву. Дуже охайний центр контрастує з горами сміття поблизу автовокзалу і якогось занедбаного монастиря. Собор з фризом на сарматську тему, ратуша, замок з євроремонтом справили враження, що ми потрапили в Польщу. Як нам розповіли у Львові, Жовква є улюбленим місцем мешкання львівської інтелігенції. Знов почав накрапувати дощик, пора нарешті в Львів, під дах. У Львів ми в’їхали з протилежного боку від того, що був нам потрібний, тому довелося перетнути його наскрізь через центр. Задоволення ще те — під дощем по мокрій бруківці в незнайомому місті. Лівів має дуже складну мережу вулиць, довелося брати щонайменше п’ятьох язиків, щоб дістатись потрібної адреси. Вулиці вузькі, рух інтенсивний, але всі водії вкрай ввічливі. Найбільше збиває з пантелику трамвай. Річ у тім, що трамвайні рейки прокладені вздовж тротуарів, і рухатися потрібно по них, а посеред вулиці смуга для парковки (!!!). Жовква 5 серпня, субота Львів Прогулянка містом: собор бернардинців, етнографічний музей, ієзуїтський собор, і ще багато чого. 6 серпня, неділя Львів, Шевченківський гай Я знав, що у Львові є скансен (музей народної архітектури просто неба), але не мав уяви, наскільки він великий. Майже весь день зачаровано блукали його стежками, але весь так і не змогли оглянути. У кожній хаті експонується якесь селянське знаряддя, оглядати яке не менш цікаво, ніж подвір’я ззовні. Сподіваюсь, що в Карпатах побачимо щось таке в своєму природному оточенні. 7 серпня, понеділок Львів Знов гуляємо по центру міста. Аптека-музей, каплиця Боїмів, Вірменська церква, Арсенал, Вежа Корнякта з прилеглими церквою та каплицею. Вечір закінчився суперечкою. Львів можна оглядати щонайменше тиждень, настільки багато в ньому місць, вартих уваги. Але часу в нас не дуже багато, тому я прагнув скоріш познайомитись з карпатською природою. Аня, навпаки, бажала відвідати ще чималеньку кількість львівських музеїв. Прийшли до компромісу: наступного дня зробити вилазку на мотоциклі, адже Горбоконик вже застоявся в стайні. Вабило відвідати замки так званої Золотої Підкови — Золочів, Підгірці, Олесько. Ще день присвятимо пішим прогулянкам по Львову і, нарешті, в Карпати! Львів. Шевченківський гай Львів. Кумедний закапелок 8 серпня, вівторок Львів—Золочів—Підгірці—Олесько—Львів Цього разу вирішили не продиратися через місто, а поїхати об’їзною. Я вже звик до поганих доріг, які, здається, тільки і існують на Правобережжі, але львівська об’їзна змусила в котрий вже раз радіти тому, що ми пересуваємося на ендурі, а не на якомусь там ніжному транспорті. Дорогою до Золочева встигли кілька разів намокнути. На небі поодинці та зграями ходили хмари, подекуди йшов дощ, поряд, в 2-3 кілометрах, сяяло сонце. Замок у Золочеві виглядає досить несподівано. Палац з регулярним парком, оточений валом з бастіонами, обкладеним камінням. У замку повним ходом йде реставрація, можливо потрапити в частину палацу і в китайський будиночок, в якому розташована філія львівського музею. На подвір’ї — два чималеньких камені з шифрованими написами XV століття. На в’їзді до замку висить цеглина, але залишати Горбоконика під горою не було ніякого бажання, тому проїхав до самого замку. Міліціонер-охоронець дозволив залишити мотоцикла поряд з брамою. Поки оглядали замок, пустилася неслабка злива. Довелося її перечекати під брамою, спостерігаючи сонячне сяйво майже поряд. Нарешті злива закінчилася і ми, виливши майже по літру води з шоломів, які, звісно, залишили на рулі, та прогрібши метрів сто по новоутвореній багнюці глибиною по ступицю, вирушили в напрямку Підгірців. Через пару кілометрів калюжі закінчилися, сухий асфальт. Шлях почав вигинатися по пагорбах, які зненацька з’явились на рівнинній до того місцевості. А ось і Підгірці. Поряд з дорогою величний костел, навпроти, схований за парканом і алеєю велетенських лип, — замок. Він вражає тим, що являє собою досить серйозну оборонну споруду і водночас легковажний, майже іграшковий палац. Видно, що йдуть реставраційні роботи. Працюючих не бачимо, але на мурах вештаються галасливі польські туристи. Хтось їх туди пустив — можливо, і нас пустять. Підхожу до брами, починаю волати, потім грюкати кулаком в двері. Двері залізні, як і годиться в замку, що себе поважає, тому кулака надовго не вистачає, в справу йдуть мотоботи. Весь цей галас не має ніякого ефекту, поляки теж не звертають на нас уваги. Робимо коло та їдемо далі. Дорога від Підгірців до Олеська миттєво промайнула майже кримським серпантином. Трохи поблукали містечком — замок видно звідусіль, він майже поруч, але проїхати до нього можна тільки єдиним шляхом. Але всі перешкоди здолані, жодна з числених курей, що стрибають під колеса мов камікадзе, не постраждала. Під замковим парканом нас зустріли похмурі охоронці. Вже шоста година, замок відкритий тільки до п’ятої. Спроба умовити пустити нас за паркан, щоб оглянути замок хоч ззовні, не вдалася. Відходять останні екскурсійні буси і бусики. Видно, що Олесько дуже популярне місце. Дивно, але ж в Золочіві та Підгірцях ми були чи не єдиними відвідувачами. Що ж, фотографуємо собор напроти замку і вирушаємо на Львів. По дорозі ще раз мокнемо. Нескінченні каравани фур дуже втомлюють. Золочів. Шифровка XV століття Золочів Підгірці Підгірці. Саме з цього ракурсу замок виконував роль Лувру 9 серпня, середа Львів : Національний художній музей—Собор Св. Юра—Церква Св. Єлізавети На рекламі музею зазначено, що його колекція давньоруської ікони найбільша в світі. Це правда, колекція велетенська. Щоб оглянути весь музей, потрібно не менш ніж півдня. Собор Св. Юра не вразив — звичайне, як на мій погляд, слюняве західноєвропейське барокко, але мені просто не подобається барочна естетика. Церква Св. Єлізавети — новороб початку XX сторіччя в готичному стилі. | |
Категорія: ПОДОРОЖІ | Додав: olexarider (27.01.2009) | |
Переглядів: 1115 | Рейтинг: 5.0/1 | |
Всього коментарів: 0 | |