СТАТТІ

Категорії каталогу

MOTORCYCLE TOURS / МОТОТУРИ [2]
ЕНДУРО [13]
Все, що пов'язано з позашляховими мотоциклами та змаганнями
ПОДОРОЖІ [30]
Тривалі мотоподорожі
МОТОКРАЄЗНАВСТВО [5]
Місця, варті уваги мототуриста
МОЇ МОТОЦИКЛИ [3]
Honda XR400R та Honda XL250 Degree-2
ЯХТИНГ В ТУРЕЧЧИНІ / ЯХТИНГ В ТУРЦИИ [0]
Ми пройдемо там, де ви ще ніколи не були! Ви зрозумієте, яка величезна різниця між Туреччиною отельною та Туреччиною яхтенною!
Головна » Статті » ПОДОРОЖІ

Велика подорож 2006: Харків—Хуст—Харків. Частина 1
Раз на рік буває відпустка. До неї та після неї мотопригоди обмежуються зазвичай дво-триденними рейдами на 200—300 кілометрів від бази. І тільки відпустка дає можливість зазіхнути на значно більші відстані. Тому для мене відпустка — це Велика Подорож, яка, на жаль, можлива лише раз на рік.

Минулого літа після котрого вже повернення з відомого вздовж і впоперек Криму було прийнято рішення, що, нарешті, треба побачити Україну. Довгими зимовими вечорами вивчались мапи, література, інформація, знайдена в інтернеті. Прокладалися ймовірні маршрути. Їх було досить багато, оскільки виявилося, що кількість тільки замків в Західній Україні сягає чи не сотні. Коли стало зрозуміло, що навіть у половину цікавих місць потрапити буде неможливо, вирішили свідомо оминути Тернопільську область. Вона заслуговує на окремий візит. Спроби знайти компанію зазнали невдачі, тому вирушаємо самі на одному мотоциклі. Ми — це я і моя дружина Аня. Власне, про відсутність компаніі майже не шкодували. Я особисто прийшов у мототуризм з пішоходників і в подорожі ціную перш за все можливість дивитися на всі боки, зупинятись, де цікаво, на скільки бажаю і їхати туди, куди вважаю за потрібне, а не туди, де є дорога. Звісно, маю і певні спортивні амбіції: вони полягають в тому, щоб заїхати туди, куди на перший погляд заїхати неможливо, а не в тому, щоб відкрити газ на трасі. Тому компанія з байкерів-асфальтових дальнобійників була б, скоріш за все, недоречна, а ендуристів в моєму колі знайомих майже немає.
Мотоцикл мій Honda XL250 Degree-2, він же Горбоконик, про що сповіщає напис на передньому крилі. Доволі маленький, але справжній ендурик. На асфальті стоїть дуже впевнено, не дуже швидкий, але 100—110 крейсерської тримає. А нам, як пояснено вище, більше і не треба, ми не байкери, а туристи.
Горбоконик оселився в моїй стайні навесні, посунувши стареньку "Яву", тому потрібно було підготувати його до подорожі. Були зварені бокові площадки, пошиті сумки. Прискіпливий огляд підрамника показав, що він достатньо міцний і доробок не потребує. Багаж зайняв приблизно 100 літрів і важив майже 30 кг, але Горбоконик його наявність не помічав. Були вагання щодо гуми, але на нову зайвих грошей не було. Тому поїхати на тій, з якою ще купувався мотоцикл, — Dunlop Trailmax604. Умовно ендурячий малюнок, майже дорожний. Але ж і переважна частина дороги буде асфальтовою, пісків начебто не передбачається, ну а якщо доведеться лізти в багнюку то, звісно, буде тяжко.

28 липня, п’ятниця
Харків—Суми
Вирушили з Харківа дуже пізно, десь о 16 годині, тому що не поспішали: в Сумах на нас чекали родичі з вечерею. До Сум не більше 300 км, дорога знайома з дитинства і нічого цікавого не обіцяла...

29 липня, субота
Суми—Вільшана—Недригайлів—Тимченки—Суми
Зранку вирушили на Вільшану, де мали відбутися поминки по Аніній бабусі (саме до цієї сумної події ми лагодили початок подорожі, адже Суми знаходяться в потрібному нам напрямку і шлях все одно пролягає через них).
Після поминок завітали на мою батьківщину в село Тимченки, що майже поряд з Вільшаною. Покинуту хату моєї небіжної бабусі знайшли в жахливому стані, але вона ще стоїть. В хаті натрапили на величезну купу вишиванок, які бабуся порала, мабуть, усе життя. Стало дуже моторошно, що все це багатство пропадає нікому не потрібне. Скільки змогли забрали с собою, а також старовинні родинні фото, хоча більшу частину зображених на них людей я не впізнав. Можливо, батьки щось знають. Повернулися в Суми майже в темряві.


Вільшана. Місток на Сулі


Тимченки. Рідна хата

30 липня, неділя
Суми—Недригайлів—Конотоп—Батурин—Чернігів
Тільки о дванадцятій ми верхи. Знов дорога на Недригайлів, там звертаємо з Київської траси на регіональну дорогу. На відрізку Недригайлів—Хоружівка шлях зненацька починає виписувати серпантини, які після роздоріжжя на Хоружівку також раптово зникають. Втім, починаються пагорби, ремонт дороги і каравани вантажівок з піском, який засипає очі, навіть коли ти в закритому шоломі. Вантажівки я вимушений обганяти усіма засобами, не виключаючи обгону зруйнованим узбіччям на підйомах з поворотом. Досить небезпечно, всупереч правилам, але вантажівки мені не залишають вибору, дорога дуже вузька.
Конотоп запам’ятався величезною кількістю залізничних перетинів і загальмованістю місцевого населення. Зупиняюсь на заправці, жду. Зазвичай я заправляюсь до повного баку сидячи в сідлі, що зберігає помітно часу. Але не в Конотопі. В двох метрах сидить працівник в уніформі, на мене не реагує. Встаю з мотоцикла, відкриваю бак — не реагує. Йду до каси, даю гроші, повертаюсь, встромляю пістолет, натискаю. Працівник повільно підводиться, підходить, пропонує допомогти. Дякую, кажу, вже не варто. Завертаємо до кав’ярні, підходжу до стійки, бармен дивиться телевізор, на мене не реагує. Дві кави, кажу, хочу. Він — добре, сідайте, зараз принесу. Сідаємо, чекаємо 5 хвилин, він все дивиться телевізор. Ей, кажу, так як там кава? Він аж підстрибує, ще 5 хвилин щось робить з автоматом, нарешті несе каву. Цікаво, що вони там курять?
З Конотопа чудовою другорядною дорогою прямуємо на Батурин, колишню столицю гетьманів Мазепи та Розумовського. Точної інформації в нас немає, але ж повинно там щось залишитися з тих часів. Я пам’ятаю бачену пару років тому репродукцію з зображенням якогось святкування в парку палаца Розумовського в XVIII сторіччі. Добре пам’ятаю, що парк був на зображенні не гірше Версалю, та й палац на другому плані теж гарний.
Дорога в’ється серед ланів та лісів, дуже мальовнича місцевість і майже пуста дорога. Нарешті, роздоріжжя. На Батурин прямо, на Чернігів ліворуч.
Беру в язики нудьгуючих дайців. Дійсно, є тут палац Розумовського. Їдемо, шукаємо і ось ВОНО. Паркан з погрозливими написами „В’їзд заборонено. Обережно, їжаки (!!!)”. За парканом щось, трохи схоже на палац. Підходжу ближче. Будівля без штукатурки, тому добре видно, що все це суцільний бетонний новобуд. На головному фасаді величезний транспарант, який сповіщає, що ведеться РЕСТАВРАЦІЯ палацу під патронатом Президента. Оце так реставрація! У непривітних охоронців питаю, де парк. Парку немає. Вже майже 100 років немає. Жодного деревця. Зрозуміло, тут робити нічого. На жаль, у нас не було з собою маркера, дуже хотілося виправити погрозливий напис, наприклад так: „В’їзд заборонено. Обережно, барсуки!”. Начебто десь неподалік ще існує будинок-музей Кочубея, але після розчарування з палацом залишатися далі в Батурині не було бажання.
Повертаємо на Чернігів. Дорога пряма, рух слабий. Досить скоро починаю нудьгувати, тому вимушений співати. Добре, що ніхто не чує мої вправи в горловому співі. Здається, я б знайшов спільну мову з монголами.
До Чернігова ще далеко, а вже вечоріє. Схоже, я трохи перебрав з відстанню на цей день, але ми мусимо доїхати таки до Чернігова, тому що нас там вже чекають родичі. На жаль, проминаємо чималу кількість вказівників на музеї різних видатних діячів XIX — початку XX ст., які мали десь тут поряд чи то маєтки, чи то дачі. В Чернігів встигаємо до темряви, чому дуже раді. Сідниць не відчуваю.


Село неподалік від Чернігіва

31 липня, понеділок
Чернігів
Зранку дощ, але це не заважає нам здійснити пішу прогулянку містом. Виявилося, що Чернігів дуже гарне старовинне місто. Собори, церкви, монастирі та кургани, день промайнув непомітно.
Особливо сподобались чомусь кургани — Чорна могила та Гульбище. Можливо, тому, що будять уяву та фантазію. В Чорній могилі був похований князь дохристиянської пори, а в Гульбищі — велетень-богатир, можливо той самий Ілля Муромець.
В Антонієви печери, які нам дуже радили відвідати, запізнилися, тому оглянемо їх завтра. За театром, на добрячій відстані від давнього міста, несподівано знаходимо гарну невелику церкву XI—XII століття. Чистий візантійський стиль, цегла без штукатурки, чудовий, майже не ушкоджений стан.


Чернігів. Чорна могила


Чернігів. Троїцький монастир



Чернігів. П'ятницька церква



Чернігів. Навала птахів (або демонів) на облраду

1 серпня, вівторок
Чернігів (Антонієві печери)—Десна—Київ
Зранку змащую ланцюг та вирушаємо на Антонієви печери. Поряд з Іллінською церквою вже працюють археологи. Залишаємо їм під охорону мотоцикл та прямуємо в касу. Бажаємо екскурсію, тому головний з археологів супроводжує нас. Він виявився цікавим співбесідником, тому екскурсія тривала кілька годин. Нарешті ми схаменулися, пора вирушати на Київ.
Простуємо не магістраллю, а старовинною дорогою через Десну, яка, наскільки мені відомо, існує ще з часів Київської Русі. Дорога дуже мальовнича, обабіч густі духм’яні ліси, інколи до дороги наближається Десна, потім знов ховається в далині. Руху майже немає, тому жваво кручу головою.
В Морівську звертаємо до ріки, щоб помилуватися краєвидами. До речі, ймовірно саме з Морівська (старовинна назва Муромськ чи Муровськ) родом билинний богатир Ілля Муромець. Адже крім Київа, Чернігіва та Мурома в колі билин не згадується жодного міста. Російський Муром знаходиться дуже далеко, а Морівськ саме на півдороги між Черніговом та Києвом. До того ж, мешканця середньовічного Муровська звали б саме Муромцем. Сучасне село, правда, не має жодної пам’ятки з тих давніх часів.
Легендарна за радянських часів військова учбова частина "Десна" запам’яталася величезною кількістю попереджувальних знаків "Обережно, танки!", які супроводжували нас майже 20 кілометрів. Втім, жодний танк не намагався перетнути шлях.
Вже ввечері потрапляємо в Київ і навіть без особливих зусиль знаходимо салон Панавто на Оболоні, де вже чекає на нас Саша Мірош. Разом з ним Женя-скутеріст, потім підтягується Ваня, таким чином збирається більша частина зграї, якою минулого року ми подорожували Кримом. Майже весь вечір в приємній компанії присвятили спогадам та обговоренню планів на майбутнє. На жаль, жоден з киян не має змоги зараз приєднатися до нас.



Чернігів. Антонієві печери



Десна
Категорія: ПОДОРОЖІ | Додав: olexarider (27.01.2009)
Переглядів: 1097 | Рейтинг: 4.7/3 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]