4.08

Хашурі — Тбілісі, 130 км

За 2 години дороги до Тбілісі сповна вихватив адреналіну. За кілька тижнів поневіряннь Близьким Сходом, звістно, я певною мірою втратив навички виживання на пострадянських дорогах, та й втома накопичилась. Але все ж таки, при всій доброзичливості населення, Грузія явно не рай для мототуризму. Мотоцикл тут неабияка дивина, лише в Тбілісі довелося побачити декілька спортбайків та скутерів. Більше ніде в Грузії мотоциклів не бачив, сільські „Дніпри” та „Іжі” з люльками не враховую. Можливо, цим пояснюється те, що багато водіїв ігнорують, або навіть не помічають мотоцикл на дорозі. Турки та сірійці в жодному разі не є взірцем дісциплінованості на дорозі, але вони принаймні передбачувані. Тут же — суцільний форсмажор.

По доброму здивувала грузинська поліція. Машини або стоять на виду, або на невеликій швидкості патрулюють свої ділянки дороги. Тільки но з’являється натяк на затор, миттєво з’являється поліцейська машина та швидко розкеровує ситуацію. Поліцейські всі як один — стрункі спортивні красені, які не мають нічого спільного з типажем радянського міліціонера. Без вагомих причин не зупиняють, а про хабарі навіть мови немає. Цьому явищу є пояснення: одним з перших кроків влади Саакашвілі була реформа МВС. Старі радянські кадри повністю були розігнані, а в нову поліцію наймали всіх бажаючих на умовах конкурсу. Тому такий разючий контраст з нашою міліцією: сучасний грузинський поліцейський — це  підтягнутий освічений професіонал, який пишається своєю роботою, отримує дуже гідну зарплатню і ретельно дбає за свою репутацію.

Тим не менш навіть присутність такої поліції не дуже сприяє безпеці руху. Великою мірою в цьому винна сама дорога — головна магістраль Грузії розбудовується з неабияким розмахом. Подекуди вже існують тривалі ділянки з двома смугами в кожному напрямку через газон, але більша частина шляху залишається вузькою та перевантаженою. Числені бетоновози, трактори та печерного вигляду МАЗи збирають за собою довжелезні хвости і провокують на які завгодно безумства, аби таки їх обігнати. Добре ще, що ця дорога рівнинна, вона пролягає величезною долиною між південними отрогами Великого кавказського пасма та Південногрузинським пасмом.

В Тбілісі втер холодний пот — в таку кількість аварійних ситуацій, як цього ранку, я не потрапляв за все життя. Поки курив, під’їхав дуже модний джип. Його власник почав благати продати те, що залишилось від моєї кросової покришки. Виявляється в Грузії проблема з мотогумою, особливо позашляховою. Пропоную забрати її за так, показую в якому вона стані. Але хлопець таки примусив мене взяти гроші.

Зупинився в першому-ліпшому готелі на краю міста. Більшу частину дня гуляв, заодно вирішив кількі справ — поміняв залишки турецьких лір на ларі та купив квиток на пором Поті — Одеса. Всі написи на квитку грузинською, навіть моє ім’я, нічого не розумію. Ще здивувало що більшість офісних працівників слов’янської зовнішності, але вільно спілкуються грузинською.

Старий Тбілісі на заході сонця — казкове місто. Особливо вразили вулички, мощені річковою галькою, яка вкопана на попа. Вони круто підіймаються на гору та несподівано закінчуються під скельними урвищами. Проспект Руставелі — певною мірою аналог Хрещатику.

Тбілісі

5.08

Тбілісі — Урекі, 326 км

З ранку — курс на узбережжя. Тбілісі дуже гарне місто, але й дуже дороге. В центрі Горі несподівано побачив ефектний замок на горі, вчора його не помітив. Брама відчинена але жодного туристичного атрибуту, як то квитки, екскурсії, сувенірні лавки.  Лише поліцейська машина неподалік входу.

Фортеця в Горі

Незабаром за Хашурі починаються гори, які своїми покатими лісистими схилами нагадують Карпати. Стає хмарно та вогко, накрапує дощик. Обабіч дороги селяни пропонують шашлик, сир та вино, в’ється смачний димок затишних багатть.

Був намір звернути в гори Сванетії, які за гарні краєвиди та безліч мальовничих руїн нахвалювали грузини, з якими доводилось розмовляти. Але на під’їзді до Кутаїсі звернув увагу на те, що за всю дорогу не мав змоги жодного разу як слід подивитись навкруги, вся увага була прикута до дороги та дзеркал. Ймовірно на другорядному шляху буде легше, але я надто сильно втомився, з мене досить. Що ж, якщо не ладиться з туристичною прогулянкою, якомога швидше продерусь до узбережжя моря та залишок часу в Грузії присвячу пляжним втіхам.

Опинившись нарешті на узбережжі зупиняюсь повечеряти в Урекі, мотоцикл привертає увагу місцевого перехожого. Познайомились, Каха виявився теж мотоциклістом — власником Яви-старухи. Спілкування закінчилося категоричним запрошенням в гості. Скоряюсь, мені не звикати.

Вечір зі щедрим столом та морем вина. Мати Кахи виявилась українкою з Одеської області, також має родичів на Харківщині — який таки тісний світ! Грузія подарувала можливість вперше за три тижні спілкуватися російською, а Урекі — нарешті і українською. До речі, переважна більшість молоді до 30 років російської не розуміє, але добре знається на англійській. Втім, вивіски частіше дублюються російською, ніж англійською, а „Авторемонт” чи „Шиномонтаж” часто не мають навіть грузинського відповідника.

З бесід з грузинами склалося враження, що більшість людей жалкує за радянським минулим. Можливо це тому, що тоді Грузія була заможним всесоюзним курортом, а нинішній рівень життя значно нижчий. Втім, при Саакашвілі справи значно покращились. Я і сам мав нагоду оцінити масштаби дорожнього та іншого цивільного будівництва. А от часи Шеварднадзе всі, з ким довелося спілкуватись, згадують з жахом. Тоді навіть можливість на кілька годин в день вмикати електроенергію більшості була недоступна.

6.08

Урекі — Батумі — Урекі, 120 км

З ранку вирішив прогулятися в Батумі, де в дитинстві доводилося відпочивати. Нинішній Батумі — заможне, дуже охайне місто, порт та явно недешевий курорт. Багато якістної сучасної архітектури. На морвокзалі підійшов поспілкуватися старий — земляк, родом з Ромнів.

Батумі

Зворотний шлях був присвячений пошуку дикого пляжу. Кобулеті вразив курортною розкішшю. Кілометри пляжів з інфраструктурою, числені сучасні санаторії не пустують. Ресторанів та розваг вистачає, але на відміну від кримських південнобережних клоак вони не стоять стіна до стіни, потужністю звука також не зловживають. Тому, незважаючи на явну мажорність курорту, він залишає навпрочуд затишне враження. Був дуже здивований, придивившись до санаторних парковочних майданчиків: дуже мало авто з грузинськими номерами, переважна більшість росіян та вірмен, подекуди можна побачити і азербайджанців.

З великими труднощами, але незайманий куточок берега був таки знайдений. Залишок дня провів на морі.

7.08

Навкруги Урекі, 30 км

Роман Ілліч, батько Кахи, склав мені компанію в якості екскурсовода — в черговий раз хвалю себе за те, що перед подорожжю прикрутив пасажирські підніжки. Як ще не дивно, мандрівник-одинак досить часто має потребу брати пасажира. Побували на знаменитих чорних магнітних пісках, потім рибалили на прісному озері. Повний релакс.

Чорні піски в Урекі


Пасторальні краєвиди на озері

Ввечері бесіді під вино заважає гуркіт колон військової техніки, які час від часу проходять по дорозі неподалік. Що діється ніхто не знає — в родині Кахи немає телевізору.Втім, всі спокійні. Кордон Абхазії неподалік, а там завжди щось діється.

8.08

Урекі — Кутаїсі — Местія — Кутаїсі — Поті, 465 км

Годі зловживати гостинністю — до порому залишається день, вирішив таки проїхатися Сванетією. Повертаюся в Кутаїсі вже знайомою дорогою, потім на північ. Гори знов зустрічають мрякою та дощиком. Дуже шкода, тому що ні роздивитись як слід оточуючу місцевість, ні тим більш доставати фотокамеру не вдається. А місця і справді казкові: тут і мальовничі водоспади прямо край дороги, і церкви з фортецями на оточуючих шлях горах в неправдоподібній кількості.

Дорога другорядна, руху майже немає, тому можна вертіти головою. Покриття, щоправда, не сприяє особливому розслабленню: чи то розмоклий грейдер, чи то дуже брудний асфальт з глиною та камінцями — так і не зрозумів. Час від часу зустрічаються пікети озброєної автоматами поліції, але мене не зупиняють аж до передмістя Местії. Там вже військовий блокпост, на якому лейтенант категорично заявляє, що далі їхати мені не треба. Дізнавшись, що завтра я відпливаю поромом, він радить негайно їхати в Поті. Що ж, розвертаюсь.

В Кутаїсі знов сонце та спека. В Поті поїздив по місту, знайшов порт та офіс „Інстри” в який завтра мушу з’явитись з ранку. Припортовий готель виявився дуже дорогим, значно дешевше знайшов на виїзді з міста в бік Батумі — дерев’яні будиночки в сосновому лісі, гарний феншуй.

І тут на дорозі блокпост з автоматами. Всі оточуючі схвильовані та стурбовані. Привів себе в порядок та рано ліг спати. Прокинувся серед ночі від гуркоту вибухів неподалік. Потім почув рев двигунів — літак пішов на другий захід, згодом гарматні черги. Схвильовані голоси знизу з бару. Що діється? Ранок дасть відповідь.