31.07

Акчакалє—Батман, 370 км

Перегон до Диярбакиру пролягає майже безлюдною місцевістю крізь кам’яну пустелю. Чималенькі каменюки унеможливлюють пересування тут по за дорогою на будь-якому колесному транспорті, залишаються лише коні та верблюди. Тим не менш числені отари гуляють і тут, шукаючи траву серед каміння.

 Кам'яна пустеля на перегоні Шанлюрфа—Сіверек

Розпечені на сонці камінюки немов велетенська сауна, знов лампочка критичного перегріву двигуна змушує раз за разом зупинятись. Щоправда весь цей час вітер, як і в Сірії, невпинно дув з заходу, тобто мені в спину. В середині дня, в саму спеку, це явище мало не довело мене до розпачу: доводилося кожні півгодини зупинятися на 10—15 хвилин, і це без жодної надії знайти хоча б невеличку тінь. Під час зупинок звернув увагу, що рух відбувається майже виключно в зустрічному напрямку. Схоже на те, що у авто такі ж як і в мене проблеми з охолодженням, тому місцеві водії вдень уникають їздити на схід.

Запаси води зникають з катастрофічною швидкістю, тому що перед черговим стартом змушений обливати одяг. Після водних процедур хвилин 10, поки вода остаточно не випариться, можна насолоджуватися прохолодою. Тут немає жодної криниці обабіч дороги, як в інших відомих мені частинах Туреччини. Добре, що на кожній з нечислених заправок є можливість набрати прохолодної смачної води скільки забажаєш. Все це безкоштовно — в пустелі на воді не заробляють.

Після Діярбакиру натикаюсь на перший жандармський блокпост. Все дуже серйозно: броньовики, укріплення з кулеметами, в яких сидять вояки у повному спорядженні. Числені доти турецькі прапори віднині майоріють лише над жандармськими та військовими частинами — так починається турецький Курдистан.

Одразу за Акчакалє зі шляху зникає мототехніка, подекуди можна побачити нечислені китайські скутери, але лише в містечках. Тому на дорозі я привертаю увагу, що не дуже подобається. Трапляється багато ділянок з дорожним ремонтом, просто засипаних щебенем, а то й щедро залитих смолою. Стан покриття здебільшого поганий і нагадує наші сільські шляхи.

Після Шанлюрфи, де всі чоловіки і навіть юнаки носять кумедні шаровари які вразили мене ще в Нігде, тепер лише європейський одяг; жінки здебільшого обмежуються легкими хустками.

Кам’яна пустеля якось зненацька перетворилася на вкриту пагорбами рівнину, всю золоту від достиглих зернових та свіжих покосів. Краєвиди до болі нагадують типові українські, не вистачало лише неодмінних у нас лісосмуг.

Початок Курдистану

Згодом пагорби почали зростати, оточення стало нагадувати східний Крим — Кімерію. Деінде на пагорбах паслись числені гурти худоби, тут вже переважно великої рогатої. Прогавив поворот на Бітліс та опинився в Батмані. Поки усвідомив помилку згаяв чимало дорогоцінного ввечері часу, сонце вже сідало. Зупинився замінити сонцезахистні окуляри на прозорі, аж до мене чимчикує перехожий — з моджахедівською бородою, але з виразом обличчя та блиском в очах, притаманними святим місцевого масштабу.

З’ясувавши, що мені потрібен готель, він радістно сповістив, що найближчий знаходиться в Бітлісі, але їхати туди вночі не варто — складні гірські дороги, блокпости, ну і взагалі в Курдистані вночі легко знаходяться пригоди. Тому чому б мені не заночувати у нього.  Втім, якщо я росіянин, він наполягати не буде. Тичу пальцем в наліпку UA та цитую Кучму: «Україна не Росія». А, власне, в чому справа? Та так,— посмішка повертається на його обличчя,— просто я чеченець. Таким чином я знов опинився в гостях, не маючи такого бажання.

Цього разу довелося познайомитися з турецькими багатоповерховими новобудівлями. Під’їзди до свіжезбудованого мікрорайону нагадували трасу для мотокросу, але самі будинки були завершені та цілком охайні. Горбоконик залишився ночувати в вітрині крамниці на першому поверсі, яка належить сусіду Яссина.

Батько чотирьох дочок (дружину так і не показав гяуру), Яссин виявився дуже набожною та чутливою людиною. Повна шафа товкуваннь Корану арабською — єдині книги вдома. Всі меблі — ручної роботи: хазяїн за фахом столяр.

В Яссина виявився чудовий талант відтворювати звуки. Він цікавився як українською буде «Бог», назви страв і таке інше. При цьому з другої-третьої спроби повторював точно за мною, без акценту! Дуже здивував, коли з замисленним виразом обличчя,  почав повторювати поперемінно «Аллах» та «Бог», наче пробуючи звуки на смак. Згодом пояснив, що зацікавився відмінними вібраціями, які викликають ці імена Бога. «Аллах» резонує в сердці, а «Бог», схоже, в голові. Втім, такі дослідження вимагають часу і він займеться їми згодом. Вражений, я запитав, чи не суфій він часом? Так, як колись і більшість чеченців. Його предки втекли в Туреччину ще за часів Кавказської війни в XIX сторіччі. Взагалі чеченців старої еміграції в Туреччині вистачає, але в Бітлісі їх лише декілька, тому чеченською мовою він не володіє.

Помітивши мої проблеми з диханням, він запропонував вправу, яка повинна полегшити мій стан — повні легені повітря треба спустошити єдиним вигуком „АллА”. Призиваючи Аллаха на протязі півгодини я й справді відчув полегшення. Згодом навіть добре виспався, незважаючи на духоту.

З ранку Яссин проводив мене до місця, де вчора ми зустрілись. Було таке враження, що ми знайомі вже дуже давно. Шкода, що він не побажав сфотографуватись. На прощання я не втримався від ідеологічної діверсії — навчив Яссина казати з галичанським акцентом «Україна то є файно». З його талантом та пам’яттю на звуки, не маю сумнівів, запам’ятав він надовго. Тож нічому не дивуйтесь, якщо доля занесе вас в Бітліс — що означає скорочення UA та жовто-блакитний прапорець він тепер теж знає.

1.08

Батман — Бітліс — Ахлат, 300 км

Невдовзі за прогавленим вчора поворотом почалися справжні гори з серпантинами. Часто-густо шлях ремонтують та розширюють. Процес розширення виглядає дуже ефектно. На горі кілька екскаваторів руйнує скелю, з якої купи величезного каміння зі страшенним гуркотом та хмарами пилу падають додолу. Згодом зграя бульдозерів згортає каміння в прірву і звільняє для проїзду те, що залишилось від дороги після такого знущання. Весь цей час — до двох годин — доводиться нудьгувати осторонь, проїзд перекритий.

 Тигр в районі Батману

Зупинили та перевірили документи на одному з блокпостів — вже, мабуть, десятому. Жандармів моя особа не зацікавила і невдовзі я був знов в дорозі. Проїзджаючи нечислені убогі села інколи відчував певну ворожість в ставленні місцевих підлітків. Одного разу не зупиняючись жестом відмовився купувати яблука у хлопчака, який виперся мало не під колеса. В результаті частина товару полетіла мені навздогін. Іншого разу ще один перехожий недоросток зображував бажання жбурнути в мене заступ.

Водоспад по дорозі на Бітліс

Краєвид неподалік Бітлісу

Бітліс — колоритне старовинне містечко з вузькими вулицями, галасом та базаром. Одразу за ним дорога виходить на урвища берегу гігантського озера Ван. Краєвид настільки захопливий, що не зупинитись просто неможливо.

Озеро Ван

Десь о 13 годині опинився в тихому курортному містечку Ахлат. Без особливих труднощів знайшов готель та оселився — нарешті залатаю штани та сумки, годі привертати увагу рванням. Першим ділом релаксую з двома пляшками пива — вперше за тиждень. Згодом знайшов інтернет-кафе щоб скинути фотки з переповненої вже картки. Гуляючи вздовж узбережжя знайшов дикий пляж та викупався в озері. Вода дивовижно солона та прохолодна, що не дивно — все ж таки 1 600 м над рівнем моря.

Сонце тут сідає миттєво і темрява застала зненацька. До піздньої ночі займався швацтвом та пранням під акомпанімент чудового концерта традиційної музики, звуки якого долинали з готельного ресторану. Нарешті виспався, незабаром думаю буде можливо ночувати в наметі.