26.07

               Кападокія-Антакья, 535 км

Прокинувся вдосвіта, з боку Гьореме злітають 6 повітряних куль. Повний сюр — свято різнокольрових кульок на тлі димарів фей!

Ургюп — справжнє печерне місто. Центр його являє собою гору, вщент зриту печерами. З дороги добре видно, що добряча частина їх досі використовується для господарства, а подекуди й під житло (вікна зі склопакетами)!

Ургюп

З Ургюпу простую в бік Деринкую — розкрученого підземного міста. Побачивши вказівник на дві печерні церкви, які відсутні в путівнику, звертаю туди. Прямо таки по-українськи розбиті залишки асфальту швидко перейшли в грейдер, який каркаломним серпантином довів до найдальшої пам’ятки, на якій зберіглися чудові розписи. Вразило те, що доглядає за нею місцевий фермер. Він навіть розбив навколо квітник, який дбайливо поливає. Звісно, він є мусульманином. На зворотньому шляху оглянув іншу церкву. Незважаючи на те, що вона відреставрована (закладені дірки та відтворені відсутні фрагменти) дивитись там особливо нічого. Втім, обидві церкви мають залишки фресок, які ніхто не заважає фотографувати, на відміну від Гьореме.

Сільська дорога, вбита до української кондиції

Церква Панчарлик




Краєвиди неподалік Панчарлику








Ще церква неподалік Панчарлику

Захопившись сільськими серпантинами звернув не в той бік, як це часто відбувається зі мною в Туреччині (я ж гуляю). В наслідок чого шлях привів до маловідомого підземного міста Мази в однойменному маленькому та занедбаному селі.

Там з великим напором, який попершу мені дуже не сподобався, зустрів місцевий колоритний персонаж Іса. Бритий, засмаглий, в ковбойському капелюсі, він швидше нагадував персонажа вестерна, ніж мешканця турецького села. Запросивши мене на чай Іса майже силоміць подарував старовинну, явно археологічного походження обручку. На запитання, відкіля в нього ціла жменя таких предметів відповів просто: я полюбляю прогулянки з металдетектором.

Згодом повів на екскурсію в підземелля, в якому свого часу середньовічне грецьке населення цієї місцевості ховалося в разі ворожої (сельджукської) навали. Місто вразило розмірами: від основного поверха з єдиним входом два вверх та п’ять вниз. Прискіпливо продумано та виконано все: система вентіляції, димарі кухонь, фортицикаційні споруди з пастками. Особливо вразили ходи між поверхами та гнізда для поштових голубів в приміщенні ”генерального штабу”.

Ісою було запропоновано перевірити відмінну тягу кухонного димаря шляхом куріння косяку і, здається, він був розчарований моєю відмовою :) Перше враження виявилося хибним. Насправді Іса — дослідник спадщини своєї малої батьківщини, фанат-краєзнавець і трошки мрійник. Під час тривалої розмови під чай він ділився планами за допомогою нещодавно збудованого сайту завлекти в Мази туристів, збудувати готель та ресторан і таким чином сприяти розквіту свого досить убогого села. Турецькі Нью-Васюки, та й годі.

Печерне місто Мазі — лаз між поверхами


Печерне місто Мазі — брама


Єдиний вхід до підземного міста Мазі


Іса з Мазі з помічником

На прощання подарував ще одну обручку, а я йому у відповідь — пару опошнянських півників-свистульок для дітей та кілька українських монет. Як не подобалось спілкування з Ісою, я мусив їхати далі. Вчорашня слабкість зникла, я горів рішучістю відвідати Сірію незважаючи ні на що. Власне, головна моя мета - проїхати Сірійською пустелею. Останні 50 км сільськими кападокійськими серпантинами запам’ятались тим, що селяни тут навить гаражі вирубують в скелях.

А далі — більше 400 км магістралями на південь. Починаючи з Нігде знов з’являються мотоцикли та скутери пристойного вигляду, а одного разу мене навіть обігнали два турецьких спортбайкери на Хаябусах. По місцевій звичці хлопці дають відпочивати ногам, по черзі випрямляючи їх та відводячи в бік.Цікаво було спостерігати в дзеркала їхнє наближення — якби бачив це вперше подумав би що їдуть з загіпсованими ногами, так неприродно виглядає така посадка на спортбайку. В селах більшість чоловіків і навіть молодих хлопців в кумедних шароварах з матнею на рівні колін. Інший одяг — який завгодно, наприклад футболка та кросовки. Виглядає ну дуже екзотично.

Наближаючись до головного пасма Великого Тавра серпантини стають все зліше. 50 км по обідва боки перевалу по складності нагадують підйом на Байдарський перевал, при цьому дорога вщент забита ледь повзущими фурами. Потрапивши в міжгірську котловину, де дорога прокладена вздовж річки, побачив ресторан та вирішив нашвидку перекусити. Але обід затягнувся — я потрапив на очі хазяїну закладу, який був напідпитку та якому бракувало компанії. В результаті, незважаючи на мої протести, геть весь стіл заставили тарілками та примусили дегустувати всі фірмові страви, при цьому грошей взяли як за звичайний обід. Цікава фірмова фішка ресторану ”Копрю”. Він стоїть на криниці, и з усіх боків веранди б’ють струмки. Варто зробити ковток води з бокалу, як до тебе чимдуж біжить офіціант, демонстративно виливає воду на підлогу та набирає свіжої.

Річковий ресторан "Копрю" з видом на Таурус

Знов нічна їзда з неабияким напрудженням: якісь ящики на дорозі, дуже дратує дальнє світло зустрічних, яке ніхто не збирається перемикати. Ох, як мені не до вподоби нічне пересування.

Зупинившись для заміни окулярів з темних на прозорі пробувчав сам для себе щось на кшталт „I need to change my googles”. Ого, дожився. Відтоді, якщо дозволяє дорожна ситуація, розважаю себе піснями. Іноді здивованим туркам з оточуючих машин на світлофорі доводиться вислуховувати про необхідність тютюну та зайвість жінки в поході, а також багато іншої такої ж корисної інформації.

Після роздоріжжя на Османійє піднявся міцний поривчастий боковий вітер. На перекурі він навіть ледь не перевернув мотоцикл, що стояв на підставці. До речі, цей вітер супроводжував мене і всю поїздку Сірією. На мапі Сірії сірійського ж виробництва, яка потрапила мені в руки вже після повернення, турецькі теріторії на південь від Османійє позначені в кордонах Сірії (можливо, це відлуння якихось застарілих прикордонних суперечок). Мабуть, невпинний західний вітер є неодмінною ознакою сірійських земель :). Нарешті о 23.30 вдалося знайти дешевий мотель — годі було й думати шукати в темряві місце під табір в густонаселенній місцевості.