24.07

               Караджасу — лісок під Коньєю, 560 км

Виїхав о 6.30. Задрипаний готель не дав змоги виспатись завдяки голосному гуркоту бойлера, навіть сніданку не дочекався. З ранку налаштовувався гнати чимдуж весь день. Вчора чи не весь день витратив на відвідування пам’яток, тому сьогодні — просто перегон в бік Кападокії, геть від узбережжя. Можливо там я знайду жадану прохолоду. В Афродізіасі опинився дуже рано. Коли з’ясував, що неохороняєма в цей час стоянка знаходиться в кілометрі від руїн вирішив не ризикувати вірним конем та мотлохом, поїхав далі. Сільські серпантини дарують насолоду драйвом та прохолодою. Чай з тістечками в сільській чайхані в компанії тамтешніх трактористів — нічого особливого, але саме такі моменти чомусь залишаються в пам’яті назавжди.

Безкрайні простори від обрію до обрію блищать золотом. Частково це поля зернових, частково — пасовиська з диким вівсом, з дороги різниці не помітно. Але я іноді з’їзджаю в бік, щоб з якого-небудь пагорба оглянути місцевість, тому добре бачу цю відміну. Враження ледь хвилястого степу оманливе — ГПС показує висоту від 800 до 1000 м. Здається, Туреччина горна країна, і низин тут, крім узбережжя морів, просто немає.

Подекуди в полях справжні стани з наметами, в яких мешкають цілими родинами впродовж жнивів, які тривають зараз — на дорозі сила силенна тракторів та комбайнів. Час від часу степ перетинають горні пасма. Тоді серпантини та гірські краєвиди різноманітнять видовище. Несподівано шлях впав з гори до міста Егредір на березі однойменного величезного озера. Краєвиди — фантастика. Коли знайшов з’їзд до озера з наметовим табором деякий час зборював спокусу залишитись тут. Але мушу проїхати сьогодні ще стільки ж, тож в дорогу!

В районі Бурдуру з дороги поступово зникають китайські дрібнокубатурні мотоцикли і скутери. Тут їздять майже виключно на неймовірних дрищах — якісь педальні мопеди з зовнішністю ветеранів обох світових; ”Мінськи”, які залишають враження щонайменше дворазового перебування під колесами трактору та заводяться лише зі штовхача; Іжі-Планети, що ставлять надійну димову завісу над всім селом, вони обов’язково з вантажною люлькою. Розбиті фари, жмакані іржаві баки, розідрані сидіння — зовнішністю, та й технічним станом тут не переймаються. Еліта тутешнього мотопарку — MZ та JAWA вісімдесят бородатого року народження.

Озеро з толкієнівською назвою Бурдур

На виїзді з Испарти помилився поворотом, довелося поблукати глухим селом під час намазу. Дивна традиційна архітектура, такі ж вбрання мешканців. Майже всі жінки в шароварах — такого ж крою, як і в чоловіків, але строкаті. Враження таке, що час зупинився тут років з триста тому, лише трактори псують картину. Трошки повагався, але фотокамеру так і не наважився достати. Як не шукай ракурс, а людей в кадрі буде забагато, у всіх спитати дозволу неможливо. Та й не факт що погодяться. Повернувся на трасу швидкістною грунтовкою — вони таки тут існують! Прохват в пару десятків кілометрів добряче розігнав кров в скам’янілій вже дупі.

Озеро з не менш толкієнівською назвою Егірдір

Вчора поїв в обідню пору, внаслідок чого на дві години вийшов з ладу — по шаленій спеці, ледве щось потрапило в шлунок, починається сієста :) Враховуючи цей досвід віднині розклад дня такий: підйом зі сходом сонця, легкий сніданок по дорозі, вдень тільки чай та вода, обід, він же і вечеря — о 18-19. На ніч — бляшанка-друга пива і спати негайно з заходом сонця.

Чергове гірське пасмо перед Коньєю з’явилося на шляху о 19, тут мені ночувати. Поїв завчасно, води оперативно здобув завдяки знаку з краном. А от з пивом вийшла пригода. Попереду в 20 км Конья, штовхатися там а потім вертатися ніякого бажання. Позаду — 50 км жодного житла. Звернув в глухе село і миттєво потрапив в череду корів. В єдиному на селі генделику спитав пива — відверто ворожа реакція: пива немає і бути не може! Мерщій рятуюся втечею. Повертаючись до облюбованого місця таки знайшов пиво в ресторані, який сховався на узбіччі. Ночівля серед ялинок на теріторії дослідного господарства якогось там університету. Всюдисущі овечі дзвоники убаюкали не гірше за шум моря.

25.07

               Конья-долина димарів фей поблизу Гьореме, 340 км

Конья промайнула зранку, до корок. Велике сучасне місто, але замотаних тіток значно більше, ніж на узбережжі. Відчувається заглиблення в контінентальну Туреччину. Безкрайні степи, які перемежаються солончаками провокують інколи, коли стомлююсь сидіти, прохватувати десяток-другий кілометрів паралельно дорозі на ногах. Це дозволяє відпочивати на ходу та не зупинятись надто часто. Степ то розпаханий, то пасовиська. Десь на півночі озеро Туз, але його не видно. Знову польові стани.

Солончаки на перегоні Конья—Аксарай

Неподалік Невшехіру звернув по вказівнику на підземне місто, поблукав сільськими дорогами в мальовничій місцевості зі скельними виходами. Знайдене місто невелике, поряд з дорогою. В пошуках напрямку на Невшехір довелося вдосталь поблукати розвиненою мережею сільських шляхів, які дуже схожі за станом на наші. Вказівники відсутні, на кожному роздоріжжі довелося брати язика. Але числені ями на дорозі дбайливо засипані щебенем.

 Печерне містечко в районі Караджашару

В Невшехирі нарешті знайшов сервіс, де замінив мастило. Мусив це зробити ще тисячу кілометрів тому, але не зливати ж відпрацьоване мастило на землю.

Замок Учхісар


Неподалік Невшехіру

Гьореме — цікаве печерне місто, але не варте купівлі квитка — в сотні метрів далі по дорозі з іншого боку — те ж саме, на значно більшій площі й вільне для відвідування. Добряче поїздив там кінськими стежками, разок приліг на спуску — ніяк не звикну до підступності суміші пилюки та дрібного каміння — стандартного турецького грунту.

Національний парк Гьореме

Гьореме, готель в димарях фей

Катаюсь навкруги Гьореме

В пошуках місця для ночівлі заїхав в якісь хащі, вдосталь наплигався по каменюкам в сухому руслі і несподівано для себе опинився в котловині зі знаменитими димарями фей. Став табором під одним зі скупчень.

Під неодмінне вечірнє пиво та милування димарями фей на тлі темніючого неба раптом з’явилося відчуття пресиченості, потягнуло додому. Заснув в роздумах, чи варто їхати в Сірію — спека стомила вкрай.

Долина димарів фей