22.07.09

               Десь поблизу Чана—Айвалик, 283 км

З ранку збирався дуже довго, мене навіть помітили чабани іншої отари і прийшли з’ясовувати, хто я такий. Буде наука на майбутнє. Заправившись в Чані під здивовані погляди персоналу відв’язую від мотоцикла та викидаю сміття, яке залишилося від вечері та сніданку. Можливо тому мене пригощають чаєм з печивом — перший и останній раз в широкій та низькій європейській чашці :)

Троя (Трува) перевищила мої сподівання. Стежки прокладені дійсно цікавим маршрутом серед багатошарових розкопів цього легендарного міста, яке відбудовувалось 12(!!!) разів на протязі трьох тисячолітть. Майстерно вибрані місця для оглядових майданчиків, чудові плакати з поясненнями на трьох мовах. На жаль, фотографії не в змозі відтворити і малої частини магії цього місця. Завдяки нещодавно переглянутій ”Трої” зворушливо торкатись каменів мурів, які пам’ятають Пріама та Гектора.

Мури гомерівської Трої

Краєвид з пагорба Гисарлик

Сирцеві мури Трої 2, обпалені пожежею

Розкопи різних нашарувань

Пандус брами Трої 3

Мури Трої 3

Руїни римської доби — жертовник, Одеон, колони

Троянський кінь — атракціон для туристів

Невдовзі прямую далі на південь. Обід велетенською динею у фермерів, які вивозять причепами свою продукцію продавати з узбіччя так само, як і в нас в Херсонській області. Заодно з’ясував, що турецькою кавун буде ”гарбуз”, а диня — ”кавун”.

Здається, втягнувся в подорож. Техніка веде себе бездоганно, навкруги — безліч нового та невідомого. Нарешті прийшов релакс та насолода від мандрівки. Сьогодні остаточно з’ясував як виглядають і де слід шукати дешеві, але якістні їдальні (на заправках на трасі, з написом ”Locanta”, а ні в якому разі не ”Restaurant” посеред міста), на яких заправках безкоштовна прохолодна вода (мережа ”Akpet”) а часто і чай.

До речі, повсюди в Туреччині вода в великій шані. Дбайливо обладнані кринички з краником, щоб марно не виливалася,  досить густо розташовані обабіч сільських шляхів, про наближення до них попереджають відповідні знаки. От тільки знайти криницю іноді складно. Знак повідомляє тільки про відстань до неї і мовчить про те, на якому узбіччі шукати. До того ж часто криниця ховається в густому чагарнику або тінистих оливових садах досить далеко від дороги.

Турецька їжа (долма) мені дуже сподобалась, тим більш що, здається, кожен другий український холостяк, підсвідомо сповідує припципи турецької кухні :) Технологія дуже проста: все, що знайдено в холодильнику вивертається на сковороду та тушкується. При цьому в кожній їдальні щонайменше 5-6 різновидів долми, де в різних пропорціях та варіаціях присутні помідори, баклажани та перець, а також курка, баранячий фарш або яйця.

Шлях знов виходить на узбережжя. Якщо ділянка Бурса-Троя-Айваджик нагадувала незкінчений Бахчисарайський район Криму, то дорога узбережжям — Південний берег в районі Феодосії. Суцільні містечка та села, толокнеча, а до цього ще й шалена спека. Хоч цього дня проїхав вдвоє менше, ніж за попередній, стомився значно більше.

Коли стало зрозуміло, що до Бергами не встигаю, звернув з магістралі в бік моря і певний час блукав колоритними містечками та лабіринтом навпрочуд мальовничих гірських півостровів. З великими труднощами знайшов грунтовий з’їзд і, нарешті, після екстемального тріалу тракторною дорогою, що пролягає крутими схилами гори, потрапив на цивільний грейдер. Шоу відбувалося прямо під оглядовим майданчиком з рестораном. Невдовзі знайшов затишне місце під соснами на березі мілкої та брудної затоки. Тут явно популярне місце для пікніків і величезні купи сміття — у варварському відношенні до навколишнього середовища турки нагадують наших співвітчизників. Став табором рано, о 19. Розводити багаття прямо під оглядовим майданчиком не зважився, пива вчасно не купив. Довелося вечеряти добре розігрітою сонцем тушонкою та аварійним запасом такої ж гарячої горілки.

В пошуках місця для ночівлі

Табір під Айваликом