Ендуро як вид спорту робить перші кроки в Україні. В нещодавно організованому чемпіонаті України з ендуро беруть участь переважно спортсмени, які прийшли в цей вид спорту з мотокросу, що накладає відбиток на змагання. Швидкістні траси в Коломиї інколи жартома називають ”мотокросом по лісу”. На Заході ж, навпаки, останнім часом робиться наголос на важке бездоріжжя та технічно складні, іноді відверто тріальні ділянки (для прикладу варто згадати знамениті перегони Romaniacs та Last Man Standing). І в тому, і в іншому випадку для участі необхідні професійні навички та відповідна техніка, що змушує більшість аматорів залишатись за бортом змагань.

Організаторам же цьогорічного Доцент-Трофі, команді mototravel.info, вдалося винайти формат, який зацікавив спортсменів, кинув виклик просунутим аматорам і водночас не відлякував початківців. Завдяки зусиллям Доцента, Макса та Лексуса була прокладена цікава і різноманітна траса довжиною в 60 км, на протязі якої довелося долати заплавні луки, болота, звивисті лісові стежки, швидкісні грунтовки, великі піщані площини з барханами, броди, яруги і навіть кілька кілометрів їхати протипожежними ровами. Організатори впродовж півтора місяців (!!!) перевіряли та вдосконалювали трасу, щоб впевнитися в її прохідності за любої погоди.

Формат змагань усладнювався необхідністю не тільки відвідувати точки контролю часу, а й відшукувати маршрут за допомогою GPS. Траса була умовно маркованою — маркери були не на повороті, а на певній відстані за ним. В разі помилки відсутність маркерів вздовж дороги дозволяла через деякий час зрозуміти хибність взятого напрямку. Завдяки штурманській складовій змагання дещо нагадували чи то спортивне ориєнтування на мотоциклах, чи то ралі-рейд в мініатюрі. Це додавало інтриги, теоретично зрівнюючи шанси не дуже вправних в навігації ”дубасерів” та не таких спритних, але звиклих до ориєнтування туристів.

Напередодні перегонів в базовий наметовий табір почали з’їзжатися учасники. Тепла дружня атмосфера сприяла знайомству та спілкуванню, а гостинні організатори подбали про харчування, пальне, дрова і навіть столові та туалетні приладдя для забудькуватих гостей. Ті, хто встиг приїхати до 16 години, мали можливість злітати гелікоптерами на виставку „Номади” в Дніпропетровськ та назад. Чудові краєвиди заплави Самари та оточуюючих її лісів з пісками з висоти пташиного польоту вразив всіх, кому пощастило їх побачити. Ввечері відбувся бріфінг, учасники отримали стартові номери та були поділені на команди.

Першу склала двійця просунутих спорсменів на 450-ках, решта — 3 команди по 4 чоловіки — їхала на 250-ках. Завдяки наявності вільних мотоциклів, які привезли організатори та дехто з киян, отримали змогу прийняти участь в змаганнях і гості (в тому числі з Москви), які поки що не мають хард-ендуро. Більшості з них довелося скуштувати справжнього бездоріжжя вперше. Решті гостей було запропоновано проїхатися під проводом Макса спрощеним ”паркетним” маршрутом.

Вранці наступного дня колона, яка висувалась на старт, оголосила ревом двигунів тихе село Кочережки. Старт відбувався командами з інтервалом в 10 хвилин. В першому ж болоті довелося оцінити переваги командного змагання — ”тонули” майже всі, і без допомоги команди маленька пригода мала перетворитись на драму. Швидкістний слалом листяним лісом мав наслідком два сходи — один з технічних причин, інший — через травму, на щастя неважку. Піщаний полігон дав можливість отримати насолоду від свисту вітру в вухах та чудових пустельних краєвидів з кістяками БТРів. На бархані, де відбулася зустріч з ”паркетниками”, було бажання залишитись надовше, але перегони є перегони… Наступний швидкістний прохват сосняком тривав недовго: раптом GPS дав команду звертати в протипожежний рів. Ця ”дорога” тривала досить довго для того, щоб зрадіти її закінченню. Але радість була передчасною: далі почалась протяжна ділянка вогкого лісу з частими бродами та болотами, яка була здолана з взаємною допомогою та підказками Лексуса, який наздогнав пелетон на квадрі. Невдовзі — понтонний міст і заключна ділянка високим берегом з яругами. Спортсмени здолали трасу за 4 години, перші ж аматори з’явились в базовому таборі через шість годин після старту.

Стомлені, але задоволені гонщики, змивши бруд в Самарі, до ночі ділилися враженнями, що переповнювали всіх учасників змагань. І без того піднесений настрій додатково збадьорив Доцент, який від імені організаторів вручив призи переможцям.

Наступного ранку всі роз’їзджалися з надією знов зустрітися на наступному Доцент-Трофі, яке організатори обіцяли зробити регулярним. Чудово організоване свято запам’яталось не лише перегонами, а й душевним спілкуванням та знайомствами, характерними для мотозльотів. Але, на відміну від останніх, дійство було зосереджене на мотоциклах та їзді, а не на розвагах та столі.

Обговорення регламенту (фото Burkutun)

На старті (фото Antonio)

 В болоті (фото Burkutun)

В болоті (фото Antonio)

Допомога після приземлення (фото Afrika)

Точка контролю часу -3 (фото бозна кого)

На полігоні (фото Max)

Останній брод, найважчий (фото Max)

Фініш. Нарешті можна і закурити (фото бозна кого)

 Банда  (фото Bober)

Нагородження переможців (фото Burkutun)

Вечірній  релакс (фото Burkutun)