Пару тижнів тому, коли була така страшенна спека, що лише думка про одягання мотоботів з наколінками викликала бажання зачинити геть гараж та піти додому пити прохолодне пиво, в мене виникла святотатська ідея. Ідея називалася „антіендуро” і полягала в тому, щоб, залишивши вдома всю цю кляту захистну збрую, найкоротшим (тобто асфальтовим) шляхом дістатися річки і вдавати з себе бегемота, аж доки не осточортіє.

Ідею на сто відсотків підтримали Саша з Лерою, які залишили вдома разом зі збруєю і сам мотоцикл та тимчасово пересіли на лісапети. Жека, Ігор та Djazz  же виявилися впертими, обмеженими та вузьколобими ендурними мракобісами, тому приперлися в повному спорядженні. Що поробиш, не всі люди здатні зльоту ловити нові прогресивні тенденції, тому на перше вони були вибачені, але суворо попереджені про необхідність надалі триматись дрес-коду. Я ж поїхав по модному, у трусах та капцях. Тобто в звичайній футболці, військових штанах та черевиках та заздалегідь придбаному чоперному шоломі з відкритою пикою.

Харківська область наче і не маленька, але найближче місце на Дінці з відомих мені, яке в вихідні не нагадує базар, знаходиться  аж під Ізюмом. Пертися ростовською трасою бажання не виникало, тому я проклав свій маршрут другорядними сільськими шляхами. Щоправда замість 100км довелося проїхати 150, натомість на місці я опинився майже одночасно з Сашею та Лерою, які більшу частину шляху долали на електричці. Після досить тривалої поїздки асфальтом особлива насолода прокушпилити луками:

В’їхавши в ліс я одразу зрозумів, що місце зустрічі було вибране дуже вдало: нещодавно лісники сумлінно перекопали аж трьома послідовними траншеями стежку на улюблену стоянку, підкріпили фортицікацію ще й двома засіками. Для мотоцикла це не перешкода, а от автівки на улюблений пляж вже ні за що не потраплять. Таким чином, у нас залишаються єдині конкуренти – байдарочники.

Невдовзі підтягнувся Djazz. Вечір пройшов дуже душевно: в неквапливих розмовах біля багаття, під супровід жаб та цикад.

Інколи я підігравав їм в дримбу.

Серед ночі зненацька з’явилися вогники фар та гуркіт моторів – це Жека та Ігор, які як нормальні люди працювали в п’ятницю, вирішили не чекати ранку і поїхали до нас в ніч.

З ранку ми втрьох з Ігорем та Djazz’ом приладнали в куширях стратегічні запаси пива та подалися в воду удавати з себе бегемотів. Навкруги так і нишпорили зграї байдарок та гумових моторок - наш пляж був єдиним на кілька кілометрів по течії, тому багато хто намагався тут пристати до берега. Доводилося лякати конкурентів п’яними криками, а якщо це не допомагало – демонстрацією голих жоп та того, що навпроти.

Тим часом молодь пустувала по повній. Саша влаштовував тест-драйв:

Жека та Лера займалися спершу пляжним мотоболом,

а згодом – стантрайдінгом:

Тим часом Djazz, який на відміну від нас з Ігорем не тільки плескався та пив пиво, непомітно назбирав з цеберку беззубок:

З’явилася тема ввечері поласувати устрицями, а для цього було необхідно біле сухе. Команда бегемотів у повному складі поїхала в Савінці на пошуки вина:

Чесно кажучи попершу було страшно летіти по розбитим лісовозами піщаним коліям на лисій (в прямому та переносному значенні) гумі та без захисту - повільно їхати по такому грунту неможливо. Довелося зайнятися аутотренінгом та переконати самого себе, що я ні за що не впаду. Проїзджали повз мальовничі стариці. Djazz стверджує, що тут мусять жити оттакі карасі:

Процес приготування беззубок:

Вечірка вдалася. Наступного ранку:

Нажаль, настав час роз’їзджатися:

Ми з Сашею та Лерою залишились ще на ніч, і я в понеділок поїхав з річки прямо на роботу. За два з половиною дні було випито щось під цеберку пива, що призвело до набору трьох кіло зайвої ваги. Тому вже два тижні живлюся лише огірками та помідорами. Ото таке.