День третій, 26 червня, п’ятниця

Цього разу підйом з птахами та в сідло. Огляд не зовсім привітного монастиря в Чернеччині, втім, серпантинистий підйом до нього дуже мальовничий.

Згодом — залишки дерев’яної церкви в Бакирівці, до якої довелося проїхати навпрочуд мальовничою піщаною доріжкою та трошки блуканути на дивовижне лісне озеро.

Повернувшись на трасу переправились на інший берег Ворскли, заглибились в Тростянецький ліс, в якому заблукали та згаяли багато часу.

Втім, нагородою нам став краєвид з гори:

Місце наступної ночівлі визначено, але до нього надто далеко, тому до Гадяча їдемо асфальтом. В цей час обов’язки штурмана виконував Жека, його коммунікатор з ГПС підтримує навіть автороутінг, а також голосові команди. В Гадячі обід та заправка, потім вздовж Псела на південь. Черговий збій графіку відбувся на луках між Лютенькою та Великими Сорочинцями — забиті по „генштабу” ориєнтири завели в болота.

І знову Жека, тепер вже завдяки змозі користуватися сканованими мапами, вивів нас. Таки растрові мапи суттєво полегшують життя мототуриста, є привід замислитися про придбання сучасного пристрою. Хоча їзда по точкам значно цікавіша та спортивніша, в разі, коли насправді заблукав в складній місцевості, допоможуть лише скановані мапи.

Знайомство з Сорочинським ярмарком  та Спасопреображенською церквою з пам’ятником гетьману Апостолу проводили, оглядаючись на небо: з півдня сунув похмурий фронт і над Шишаками вже погрозливо гупало.

Наша майбутня ночівля була в тій стороні, тому ми покушпилили назустріч блискавкам. Блискавки злякались і фронт почав відступати, лише невеличкий дощик трохи нас намочив. Вразила здоровенна площа кучугур, які мало поступаються розмірами на крутизною олешківським, на яких погорів ліс і стирчали лише жалюгідні осмолені пні. Невдовзі яреськівський асфальт, зачинений чомусь залізничний переїзд, який відкрили особисто для нас, згодом бруківка невідомо для чого покладена в лісі... Але пригоди на цьому не закінчилися: фактично на фінішній прямій в черговий раз ми заблукали в велетенському сосняку.Проїзд до місця ночівлі знайшли лише опівночі, і знову завдяки Жеці та „Озіку” в його комунікаторі.

День четвертий, 27 червня, субота

До місця призначення доїхали хоча і сільськими шляхами, але досить швидко. Запам’яталося багато бруківки, особливо ефектний зпуск до Хоролу. Нарешті, зустріч!

На місці я як член оргкомітету поринув у справи:

Нажаль, в мене навіть не було змоги поспілкуватися зі старими знайомими як слід, лише уривками.

Тим часом хлопці плавали на гумових жінках:

Грали в волейбол в шоломах та мотоботах:

І займалися купою інших приємних дурниць: